Un tezaur de monede ungurești recent descoperit
în regiunea Cernăuți (sec. XVI)
Lilia DERGACIOVA, Nicolai BODNARIUC
În comunicarea de față va fi prezentat un lot de 31 monede,
recent descoperite în regiunea Cernăuți. Conform informațiilor
oferite de descoperitori, piesele au fost găsite în zona satului
Bârlinți/Berlinți. Această așezare, menționată în izvoarele scrise
începând cu secolul al XV-lea, dispărută astăzi, a fost situată pe
malul stâng al râului Cotovăț, între satele Oprișeni și Stârcea, la
circa 500-600 metri de la vărsarea acestuia în Siret.
În prezent, piesele se află la Muzeul Școlar de Arheologie și
Etnografie „Maximilian Hacman” din Oprișeni, ele fiind donate
de către descoperitori directorului Muzeului Nicolai Bodnariuc.
Informațiile referitoare la locul de descoperire a monedelor nu
pot fi nici confirmate, nici infirmate. În schimb, un strat de oxidare
ce acoperă majoritatea lor, precum și alipirea unora dintre
ele certifică faptul că piesele fac parte dintr-o singură acumulare
foarte compactă, ce poate reprezenta o punguță de bani. Cu toate
acestea, nu cunoaștem detalii în privința condițiilor de descoperire
a obiectelor, dacă ele au fost depozitate într-un recipient,
învelite într-un material textil sau au fost găsite în pământ. De
asemenea, nu deținem informații dacă numărul pieselor găsite
la fața locului coincide cu cel donat către muzeu. Lotul în
discuție conține doar denarii ungurești, emiși de Matia Corvin
(1458-1490) și Vladislav II (1490-1516) bătuți în atelierele monetare
de la Buda (1), Casovia/Kaschau (1), Kremnitz (25), Baia
Mare/Nagybánya (2), Breslau (1) și Viena (1). Emiterea lor se
plasează în intervalul de timp 1468-1503, iar ascunderea lor a
avut loc, cel mai probabil, la scurt timp după 1503 și poate fi
legată de situația militară instabilă, cauzată de campaniile de re25
dobândire a controlului asupra Pocuției, reluate în ultimii ani de
domnie ai lui Ștefan al III-lea și continuate de Bogdan al IV-lea
după decesul tatălui său.
 

Lilia Dergaciova (Bucharest),
Nicolai Bodnariuc (Oprysheny)
A COIN HOARD OF HUNGARIAN DENARS
FROM MATTHIAS CORVINUS
AND VLADISLAV II FROM CHERNIVTSI REGION.
TO THE PROBLEM OF THE NEW MINT-MARKS
The paper at hand focus on a small hoard of the 16th century, recently found in the Chernivtsi region. Due to the information offered by discoverers, the hoard was found on the territory of Bârlinți village, abandoned today, but mentioned in written sources since the 15th century. According to topographic maps and written sources, it was located on the left bank of the Kotovets River, 500-600 meters from its discharge in the Siret River.
Over the last two decades, numerous archaeological artefacts have been found at this site. Their presence confirms its function since the late 14th century to the 60s of the 19th century. The peak of the development falls on the 16th-17th centuries. Thus, our coin hoard fits perfectly into the chronological range of the settlement.
The hoard consists of 31 silver Denars, struck in the reign of Matthias Corvinus and Vladislav II (24 and 7 items, respectively), between 1468 and 1505. Only one coin, the youngest one, has a year of issue. The coins were minted at the mints of Kremnitz (Matthias Corvinus – 18, Vladislav II – 7), Nagybánya (2), Buda (1), Kosica (1), Wrocław (1) and Vienna (1). The hoard is not unique to medieval Principality of Moldova. Due to economic relations with Transilvania through the cities of Bistrița and Brașov, the post-reform Denars of Matthias Corvinus, of Patrona Hungariae type, entered the territory of Principality. They took part in the local monetary circulation actively. Moreover, the coins of these two issuers have been registered in the composition of numerous coin complexes, hidden during the early 16th – first half of the 18th centuries (in total, over 30 hoards).
The hoard contains some coins with the mint-marks of the craftsmen and/or a combination of the marks that have not been described in numismatic catalogues. The most notable are Denars of Matthias Corvinus, struck in Kremnitz, which can be attributed to the coin production of Veil Mühlstein, those minted by Wrocław and Vienna, during the governorship of Stephanus Zápolya. Special attention deserves the coins of Vladislav II, Kremnitz’ production, signed by Stephanus Ryzmegl & Erasmus Rezl, Andreas Hellebrand & Franz Körnidel.
 

Микола Боднарюк,
Ілля Безушко,
Андрій Ісопеску (Опришени)
ЗНИКЛЕ СЕЛО БИРЛІНЦИ У СВІТЛІ
АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
З 2014 р. у весняний та осінній періоди проводились систематичні дослідження берегів річок Опришанка та Котовець, лівих приток р. Сірет для виявлення слідів давніх поселень, про які старожили навколишніх сіл розповсюджували різні легенди. Розповідь про одну з таких цікавих легенд знаходимо у науковця, письменника, вихідця з Опришен Іоана Білецького-Албеску. В праці «Спогади з минулих віків» він писав: «Вниз по течії річки Котовець неподалік від річки Сірет існувало в далекому середньовіччі село Бирлінци, яке належало боярину Бирлічу. З невідомих причин село зникло, на початку XVIII століття. Старожили розповідають, що село зникло тому що страждало від частих паводків, або згоріло вщент від великого вогню під час турецько- російських війн у XVIII столітті. Згадую, як мій дід та батько розповідали, що на місці, де була церква зниклого села і досі плугом ніхто не чіпає ту землю. А люди, які залишили село піднялись вище по течії річки і створили нове село Опришени».
Проведені археологічні дослідження за останні роки в с. Опришени і на берегах р. Котовець дають нові невичерпні докази про одночасне існування в середньовіччі сіл Бирлінци та Опришени. Беручи до уваги той факт, що с. Опришени згадується у грамоті господаря Олександра Доброго 17 березня 1418 р., а власником села зазначено боярина Сина Бирліча, на нашу думку, засновника села Бирлінци, то можемо припустити, що боярин Бирліч, який купив або отримав за службу від господаря спочатку с. Опришени, заснував і с. Бирлінци в нижній течії р. Котовець. Напевно, пізніше на початку XVIII ст., потерпаючи від природних катаклізмів або інших причин, мешканці поселення Бирлінци піднялись вище по течії і створили село, яке належало боярину Стерче, та село Бирлінци-Гоянулуй (Слобідка). Село Опришени, яке отримало назву від боярина Оприша ще в середині XIV ст., продовжило свій окремий шлях соціально-економічного розвитку.
Дослідження письмових джерел відкривають чимало таємниць даного зниклого села. З їх вивчення випливає, що середньовічне село, розташоване поблизу Опришен, фігурує під назвами: «Бирлінци», «Берлінц», «Бурленць», «Бурленіца» чи «Берлінци», згадувалося в документах ще з початку XV ст., та належало боярину Бирлічу який у 1418 р. був господарем і с. Опришени. Представники цієї боярської сім’ї відомі ще з 1415 р., коли боярин Син Бирліч, тобто син боярина Бирліча, робив дарчі монастирю Молдовіца.
Село Бирлінці згадується і пізніше в грамоті Штефана Великого від 15 березня 1490 р., де господар вказує церкви Радівецького епіскопату, підтверджуючи власність над 44 селами з Сучавського повіту, отриманими ще з часів Олександра Доброго, та 6 сіл Чернівецького повіту, серед яких с. Бирлінци з церквою та священиком, яке межує з селами Опришени, Глибока, Черепківці, Вовчинець та Тереблеча.
Археологічні матеріали, виявлені на місці зниклого с. Бирлінци, відносяться до періоду пізнього середньовіччя та нового часу – XV-XVI ст. та XVIII ст. Вони належать до предметів побуту мешканців тогочасного села, серед яких уламки різноманітного посуду: глечики, чаші, миски, покришки переважно сірого кольору, виготовлені на гончарному крузі, добре опалені. Тут же виявлені залізні речі: цвяхи з великими головками, наперстки, голки й ін. (рис. 1).
 

Микола Боднарюк (Опришени)
НОВЕ БАГАТОШАРОВЕ ПОСЕЛЕННЯ НА
ЛІВОМУ БЕРЕЗІ р. КОТОВЕЦЬ В с. ОПРИШЕНИ
ГЛИБОЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
Інтенсивний розвиток та розширення новобудов вздовж р. Котовець в с. Опришени Глибоцької територіальної громади Чернівецької обл. впродовж останніх років привело до виявлення нових, досі невідомих поселень античного часу. Навесні 2021 р. по вул. Нікулая Рошка, поблизу Опришенського музею археології та етнографії, на лівому березі р. Котовець, у північно-західній частині села, в уроч. Пе Вале, на відстані 60-70 м від сучасного русла місцевим жителем були розпочаті будівельні земляні роботи – риття котловану під будівництво приватного господарства. На місці земляних робіт в порушених культурних нашаруваннях були зафіксовані керамічні фрагменти різноманітного посуду, кальциновані кістки тварин та сліди вогнища. При поверхневому обстеженні на місці проведення земляних робіт з учнями місцевої школи було виявлено керамічний матеріал трьох археологічних культур: голіградської культури, Поянешти-Лукашівської культури та карпатських курганів. В траншеях глибиною до 1,20 м, шириною від 0,35 м до 0,45 м, і довжиною 10 м було зафіксовано велику кількість фрагментів керамічного посуду.
На відміну від дослідженого поселення в південно-західній частині села уроч. Пе Вале у 2020 р. на даному поселенні не виявлено культурних нашарувань середньовічного часу.
На глибині 0,90 м знайдено декілька фрагментів керамічного посуду голіградської культури (XII–VIII cт. до. н.е.): ліпний товстостінний, з домішкою шамоту. Уламки від верхніх частин посудин мають бурий відтінок стінок зсередини і темний ззовні, прикрашені горизонтальними канелюрами.
Переважна більшість керамічних уламків належать до культури карпатських курганів (ІІІ–V ст. н.е.): вази, горщики, виявлені на глибині 0,3-0,4 м (рис. 1: 1-3). Посуд гончарний світло-сірого відтінку, без домішок. На одному з фрагментів, на плічках, нанесений орнамент у вигляді крапок в декілька рядів (рис. 1: 2). Кераміку з таким незвичним орнаментом знайдено вперше на поселеннях в с. Опришени. Серед знахідок є і фрагменти із заглибним хвилястим орнаментом на плічках (рис. 1: 3) денця від ваз світло-сірого відтінку (рис. 1: 6). На глибині 0,4 м знайдено два фрагменти ручок від античних амфор (рис. 1: 4, 5). Рештки амфор майже постійно присутні на поселеннях і в похованнях культури карпатських курганів. На поселеннях даної культури в с. Опришени вони знайдені вперше. Уламки ручок належать світлоглиняній амфорі. Знахідки таких світлоглиняних амфор відомі на поселеннях Рис. 1. Фрагменти керамічного посуду з поселення Опришени, уроч. Пе Вале культури карпатських курганів поблизу селища Глибока, на відстані 8 км від поселень, що знаходяться в с. Опришени, відкриті ще на початку 60-х років минулого століття під час археологічних досліджень Б. О. Тимощука. Амфори цього типу були поширені в античних центрах Північного та Західного Причорномор’я, на пам’ятках черняхівської культури України, Молдови і культури Синтана де Муреш в Румунії. Дані світлоглиняні амфори датуються в межах кінця ІІІ – початку V cт. н.е.
Цікавим артефактом виявився уламок вінчика світлого кольору від вази з перфорованим орнаментом під вінчиком (рис. 1: 7). Цей фрагмент керамічної вази можна віднести до Поянешти-Лукашівської культури. Такі фрагменти кераміки були виявлені на території села у 2012 р. на лівому березі р. Малий Котовець в уроч. Долінь. Відкриття і дослідження нових археологічних об’єктів на території с. Опришени проливає світло на «білі плями» археологічної карти лівих приток р. Сірет, доповнює інформацію про заселення даних територій, життя та побут місцевого населення у давнину.

Микола Боднарюк (Опришени)

Археологічні дослідження в с. Опришени Глибоцького району в 2020 р.

Інформацію про археологічні знахідки з с. Опришени Глибоцького р-ну подав ще наприкінці ХІХ ст. дослідник-аматор, глибочанин Діонісій Олінеску в роботі «Археологічна карта Буковини». У 60-х роках минулого століття місцеві старожитності досліджував археолог Б.О.Тимощук, який зафіксував поселення трипільської культури, карпатських курганів на берегах р. Котовець та описав курган на схід від села. Починаючи з 2000 р. проводяться дослідження археологічних пам’яток в селі та на околицях групою учнів і вчителів місцевої школи за підтримки викладачів історичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Головна мета даних досліджень – виявлення нових пам’яток і поповнення шкільного музею археології та етнографії. За короткий час були відкриті та поверхнево обстежені нові археологічні поселення на берегах річок Опришанка та Котовець які протікають через село. Постійний моніторинг у різних частинах села дав вагомий результат. Влітку цього року під час земляних робіт в приватному господарстві, на лівому березі р. Котовець у південно-західній частині села по вулиці Володимира Великого урочища «Пе Вале», на відстані 50-60 м від сучасного русла було виявлено досі невідоме багатошарове поселення – зафіксовані в порушених культурних нашарування матеріали відносяться до голіградської культури, культури карпатських курганів та доби середньовіччя. На даному місці проводились будівельні роботи із риття котловану для фундаменту приватного будинку. В траншеях глибиною до 1,20 м, шириною від 0,35 м до 0,45 м і довжиною до 27 м було виявлено низку фрагментів керамічного посуду. На глибині до 0,25 м були знайдені кілька керамічних уламків – вінця та стінки посудин темного кольору, в т.ч., ймовірно, від маленького горщика давньоруської культури (ХІІ-ХІІІ ст.) (рис. 1, 10-11). Варто відмітити, що це перші фрагменти кераміки цього періоду, виявлені на поселеннях в даному населеному пункті. На глибині від 0,30 м до 0,45 м виявлено фрагменти кухонної та столової кераміки культури карпатських курганів, в т.ч. від вази та піфосоподібних посудин (рис. 1, 5-8). Посуд гончарний, світло- чи темно-сірого відтінків, без помітних домішок або з додаванням у тісто крупнозернистого піску. На обох групах кераміки під вінцями та на плічках трапляється заглиблений хвилястий орнамент. Найцікавішим є вперше знайдений на території населеного пункту зразок античної тарної посудини – горловини світлоглиняної тонкостінної амфори зі слідом від ручки (на глибині 0,45 м). На території села відомі декілька поселень культури карпатських курганів на берегах р. Котовець та р. Опришанка, на яких виявлена значна кількість фрагментів керамічного посуду, кілька римських монет і бронзових фібул. На глибині 0,90-0,95 м знайдено фрагменти керамічного посуду голіградської культури (ХІІ–VIII ст. до н.е.): ліпний, товстостінний, з домішкою шамоту. Кілька уламків від верхніх частин великих посудин мають бурий відтінок стінок зсередини і темні ззовні, прикрашені широкими горизонтальними канелюрами (1, 1, 3). Інші фрагменти – з однаковим кольором стінок оранжево-бурого забарвлення, в т.ч. із розчосами ззовні (рис. 1, 2, 4), що може свідчити про приналежність пам’ятки до раннього етапу розвитку культури. Це вже четверте із виявлених поселень даної культури на території с. Опришени. Безперервні розвідки на території села впродовж останніх років дали позитивний результат щодо виявлення нових, досі невідомих пам’яток різних культур та епох, зокрема й багатошарових. Нововиявлене поселення доповнює археологічну карту басейну лівих приток р. Сірет, надає інформацію про динаміку заселення території сучасного с. Опришени на початку доби раннього заліза, в пізньоримський час і середньовіччі.

Микола Боднарюк (Опришени), Микола Ільків (Чернівці) НОВЕ ПОСЕЛЕННЯ ДОБИ ПІЗНЬОЇ БРОНЗИ СТЕРЧЕ-КОТОВЕЦЬ Протягом останніх років на лівому березі р. Котовець (ліва притока Сірету) в околицях сіл Опришени і Стерче було зафіксовано низку нових археологічних об’єктів енеоліту, доби бронзи і раннього заліза, пізнього середньовіччя та раннього нового часу. Багатий підйомний матеріал, який зберігається в Музеї археології та етнографії ім. М. Гакмана Опришенської ЗОШ І-ІІІ ст., було виявлено на одному із поселень, територія якого знаходиться під ріллею. На його основі нововиявлений об’єкт попередньо можна вважати багатошаровим. Більшість знахідок віднесено до культур Ноа та голіградської. Так, для першої характерний ліпний посуд сіро-бурого відтінку з домішкою в тісті кварцової жорстви (рис. 1, 1, 3) чи зерен шамоту (рис. 1, 2). На кількох фрагментах присутній гладкий або розчленований пальцевими вдавленнями валик (рис. 1, 2, 3). Попри сильну фрагментарність можна виділити горщики (рис. 1, 2, 3), вазу з ручками (рис. 1, 4) та мініатюрну посудину (рис. 1, 1). Очевидно, частиною бронзової хрестоподібної підвіски є овальне кільце (2,1×1,2×0,3 см) (рис. 1, 8). Друга група ліпної кераміки характеризується буро-оранжевим та чорно-сірим відтінками, комкуватим тістом з домішкою шамоту та поодинокими зернами кварцової жорстви. Інколи на зовнішній поверхні трапляються розчоси (рис. 1, 6, 7). З поміж форм розпізнається лише півсферична миска з потовщеними всередину вінцями (рис. 1, 7). Така кераміка типова для голіградської культури, зокрема її раннього етапу. До старожитностей цієї ж культури відноситься малий за розмірами бронзовий молоток-кельт (висота – 4,75 см; максимальна ширина – 2,9 см; вага – 63,4 г) із вузькою, круглою в перетині втулкою і масивною, розплющеною від ударів, робочою частиною (рис. 1, 13). Край втулки посилений двома валиками, на рівні яких наявний слід від ливарного каналу. Молотки-кельти – порівняно рідкісні, в Карпато-Дністровському регіоні відомі, наприклад, зі скарбу з Крехова (Zurowski, 1949). Морфологічно знахідка близька до молотків-кельтів типу 2 з території Румунії (за Gogaltan, 2005), який датується періодом НаА. Ранньогальштатським часом також датується, очевидно, дволезий виріб у вигляді пластини з повздовжнім потовщенням посередині (6,7×2,7×0,6 см), на двох діаметрально протилежних площинах якого помітні сліди проковування (рис. 1, 14). До пізньобронзового періоду без можливості більш вузької культурно-хронологічної ідентифікації віднесено ще два бронзові предмети: біпірамідальне шило (6,6×0,4×0,3 см) з незначними виїмками на площинах (рис. 1, 12) та конічний литник (3,3×2,6×2,2 см) (рис. 1, 11). Знахідки молотка і литника є опосередкованим свідченням існування місцевої металообробки. Наявність серед підйомного матеріалу відігнутого і потовщеного назовні вінчика сірої гончарної посудини без помітних домішок у тісті (рис. 1, 9) свідчить також про ймовірність виділення матеріалів перших століть нашої ери. Нововиявлений об’єкт доповнює археологічну карту регіону, є перспективним для подальшого вивчення, а також розширює відомий раніше асортимент палеометалевих виробів. Рис. 1. Знахідки з поселення Стерче-Котовець: 1-7, 9 – кераміка; 8, 11-14 – бронза; 10 – камінь.

Експозиційна діяльність Опришенського шкільного музею археології та етнографії ім. Максиміліана Гакмана.

Музейні збірки накопичуються й систематизуються не лише з метою вивчення та централізованого зберігання. Найважливіші функції сучасних музеїв: пізнавально-інформаційна, популяризаційна, навчально-просвітницька. Всі ці функції реалізуються завдяки експозиційній діяльності музеїв (Додаток № 5).

Експозиційна діяльність – це ознайомлення відвідувачів з найцікавішими експонатами музею, розміщеними у певному логічному порядку, побудованому за хронологічним (еволюційним), географічним, етнокультурним чи предметно-тематичним критеріями. Це основна складова музейної комунікації і підвалина для реалізації культурно-освітньої діяльності музею.

Термін "експозиція" (від лат. – виклад, опис) нині вживається щодо предметів, котрі виставлені на огляд за вітринами (музеїв, книжкових крамниць тощо). Першими протомузейними експозиціями у світовій історії необхідно вважати виставки військових трофеїв, вивішені для всезагального огляду в залах палаців і замків, виставки пишних приношень жертводавців у прадавніх храмах (цей звичай зберігся й у низці сучасних християнських храмів), колекції скульптури та живопису у віллах римських патриціїв і палацах імператорів тощо.

У добу зародження класичних музеїв (початок XIX ст.) їхні експозиції створювалися довільно. Метою було вразити пишнотою чи екзотикою та розважити відвідувача. Згодом, із поступовим накопиченням музейних фондів та налагодженням їхнього предметного наукового вивчення, для експонування музейними працівниками стали відбиратися лише найвартісніші пам'ятки, уніфікувалися й принципи їхнього розміщення у виставкових залах музеїв. Таким чином, аморфні набори музейних скарбів для публічної демонстрації у другій половині XIX століття поступилися місцем побудованим за чіткими науковими канонами тематичним експозиціям пам'яток, між якими відвідувачі могли б простежити певний логічний (еволюційний) зв'язок.

За остане десятиріччя в Опришенському шкільному музеї археології та етнографії ім. Максиміліана Гакмана проведено ряд важливих і цікавих тематичних експозиції. Серед найяскравіших експозиціях присвячені «Трипільській культурі до 130 – річчя відкриття культури на теренах України», експозиція приурочена «120 – річчю відкриття культури карпатських курганів», експозиція присвяченна видатним особам села Опришени «Серед ікон, вони є нашою іконою», нумізматична експозиція «Не відомі скарби села Опришени», експозиція ікон та церковних утварів «Духовні скарби села Опришени», експозиція присвячена односельцям учасникам АТО та волонтерського руху «Герої серед нас» (Додаток № 6).

Канони та методики організації експозиційної діяльності музеїв залишалися незмінними впродовж XX ст. Сучасність вносить у практику музейної справи низку інноваційних технологій, метою яких є посилення емоційного й пізнавального ефекту від відвідування музею, поширення новітніх засобів експозиційної анімації.

Організація експозиції – це процес добору та логічної наукової композиції експонатів, що складається з кількох технологічних етапів.

Перший етап формування музейної еспозиції має науково-концептуальний характер. Працівники музею на цьому етапі генерують ідеї щодо вигляду та змісту майбутньої експозиції, особливостей її компонування і розміщення. Ідеї формуються в цілісну концепцію, і вже у руслі цієї концепції триває науковий пошук та здійснюються додаткові експертні дослідження, аналізується власний музейний фонд та ведуться переговори із спорідненими музейними інституціями.

Обов'язковим є аналіз приміщення майбутньої експозиції, особливо якщо це пам'ятка архітектури.

Технічне оформлення експозиції передбачає розробку проектів сучасного експозиційного устаткування та технічних засобів які впроваджуються в Опришенському музеї (підсвітка, світлоілюмінація, звукові ефекти тощо). Сучасний рівень розвитку технічних засобів є важливим чинником сприйняття експозиції, дає змогу впливати на емоційну сферу відвідувачів.

Наступний етап діяльності музейних працівників – це розробка тематично-експозиційних планів, найскладніший та найтриваліший у часі етап формування експозиції.

Етап підбору експонатів важливий у плані дотримання принципів атракційності й репрезентативності предметів, що обираються з фондосховища для експонування. Якщо предмети (скажімо, монети) є в кількох екземплярах, для експозиції обирається той з них, який зберігся краще чи яскравіший і привабливіший на вигляд.

Доволі відповідальним етапом підготовки музейної експозиції є складання пояснювальних текстів. Адже для пересічного відвідувача більшість експонатів, позбавлених відповідних супровідних пояснень, – "німі", а отже, привертатимуть до себе набагато менше уваги. В Опришенському музеї планується складання пояснювальних текстів на троьох мовах: українською, румунською та англійською.

Пояснювальні тексти експозиції прийнято поділяти на дві складові:

провідні тексти, або експлікації (від лат. – "пояснюю"). Ці тексти містять основн ... Читати далі »

Максим Мордовін (Будапешт), Микола Боднарюк (Опришени), Віталій Калініченко (Чернівці), Ігор Прохненко (Ужгород) ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ ТОВАРНІ ТЕКСТИЛЬНІ ПЛОМБИ XIV–XVII ст. НА ЗЕМЛЯХ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. на території України відбулося суттєве вдосконалення технічного обладнання при здійсненні археологічних розкопок і помітно пожвавився процес дослідження пам’яток доби пізнього середньовіччя та раннього модерного часу. В результаті до музейних колекцій потрапила значна кількість нових стратиграфічно підтверджених матеріалів, в т.ч. сотні товарних свинцевих пломб, раніше відомих тільки за одиничними екземплярами. 55 Галузь сфрагістики, яка займається вивченням цієї категорії знахідок, у країнах Західної Європи почала розвиватися недавно, а в Україні вона взагалі робить лише свої перші кроки. Подібна ситуація зумовила наявність незначної кількості публікацій з вмістом конкретної інформації з даної проблематики. Тому коротко прослідкуємо історію появи і розвитку цього типу предметів в Європі. Взагалі пломбування товарів почалося ще в часи Римської імперії, а потім ця традиція продовжилася і у Візантії. Вже в ті часи користувалися свинцевими печатками, на яких вказувалося місце виготовлення товару, його якість, а іноді і сам виробник. У Західній Європі ця традиція, скоріше за все, була перейнята саме з Візантії через італійських купців. Спочатку використовували віск у Фландрії та Англії. Воскові товарні пломби в Англії були в обігу до другої половини XIV ст. Перші свинцеві текстильні пломби з’явилися в Голландії і Фландрії у другій половині XIII ст. Найстаріша з відомих подібних знахідок походить з м. Лейден (Голландія). На початку XIV ст. в Аррасі та Іпрі щорічно вже ставили десятки тисяч подібних пломб. У XIV ст. на півночі Франції, у Фландрії, на заході Германії і навіть в Італії всі суконні центри прийняли спеціальні регуляції з перевірки якості і розмірів сукна, яке там виготовлялося. Кожний рулон тканини перевіряли обрані місцевими ремісниками майстри, і, якщо продукція відповідала місцевим нормам, ставили відповідну печатку. У середині XIV ст. на одному рулоні могло бути вже до п’ятишести печаток: власна печатка ткача, печатка перевірки розмірів, печатка перевірки якості тканини, печатка перевірки якості фарбування і головна печатка міста. Коли рулон згортався, пломби були з початкового краю, але їх трохи висували з центральної частини рулону, щоб до продажу останніх ліктів сукна знаки якості було видно і можна було довести походження товару. Значного розвитку ця індустрія і її регуляції досягли на початку XIV ст. Промисловий розвиток країн Європи у наступні періоди призвів до збільшення кількості випускаючих тканину центрів і, відповідно, став більш різноманітним і варіативним набір пломб, які доходили разом з Картографування знахідок з території України свідчить про нерівномірність їх регіонального розповсюдження. Значне кількісне переважання фіксується на Волині та Галичині, що пов’язане із входженням або безпосередньою наближеністю їх окремих районів до польських земель, які були одними з найбільш потужних транзитних зон транспортування сукна в Європі. На відміну від цих щільно «заселених» знахідками територій України, на землях Північної Буковини на даний час відомо всього п’ять екземплярів. Всі вони виявлені нещодавно і до того ж на окраїнних смугах регіону, більшість в долині р. Сірет, одна – в долині р. Дністер. Хоча ці пломби частково і закрили одну з білих плям на мапі їх розповсюдження, але поки не змінили загальну статистичну ситуацію. Кількість їх на даних територіях порівняно незначна. Подібний стан речей дозволяє говорити про малу чисельність в регіоні у пізньосередньовічні та ранньомодерні часи потужних торгівельних центрів і, відповідно, слабку активність торгівців. Хоча і не масові, але і ці знахідки суконних пломб важливі не тільки для хронологічного визначення певних горизонтів конкретних пам’яток, але вони найбільш точно ідентифікують існуючі торгівельні шляхи, напрямки і характер товарообігу. Перша товарна пломба, виявлена на території Північної Буковини, походить із городища в с. Зелена Липа (Михайлина, Однороженко, Пивоваров, 2013). Кріпилася вона до сукна з бельгійського Турне і датується кінцем XIV ст. Найближчі територіально знахідки подібних пломб походять з Галича, Чермнего та Дорогочина. Екземпляр із Зеленої Липи гармонійно вкладається в лінію «дністровського» шляху до Східної Європи: з Кракова на Львів і з Балтійського моря річкою Бугом через Червенську землю до волинського Володимира, а також далі річкою Дністром до Галича, а звідти у Крим і далі. Про функціонування в цей самий час транзитного через Північну Буковину подібного попередньому «сіретського» шляху свідчить знайдена пломба з бельгійського Мехелену. Вага – 16 г, діаметр – 25,15 мм, товщина – 4,28 мм. Датується кінцем XIV ст. Географія найближчих аналогій також подібна до пломб Турне: крім Волині, це Лондон в Англії, Гданськ в Польщі і с. Алшотолд в Угорщині. 56 Взагалі ж ці пломби супроводжували один з найбільш якісних видів сукна середньовічних Нідерландів. Перманентне, але не дуже активне використання «сіретського» шляху продовжилося і в наступні сторіччя. На його лінії знайдена англійська пломба 1590-х років. Її вага – 10,6 г, діаметр – 38,15 мм. Вона представляє відому серію знахідок т.зв. гданського типу, з фрагментом надпису: [MON] DIEV EST MON [DROIT], тобто «Мій Бог – це моє право». Скоріше за все, це англійське сукно перевозилося до Гданська і стриглося вже в місті. Ця практика була дуже розповсюдженою, тому що, з одного боку, майстри в німецьких містах були кращі, їх було більше й із-за цього вони були трохи дешевшими. А з іншого боку, якщо щось траплялося з сукном в дорозі, псувався тільки напівтовар, тобто втрати були значно менші. З Гданська сукно вже переправлялося на південь або схід суходолом, тому і ризик був меншим. «Сіретський» шлях використовували і в XVII ст. До цього часу відноситься знахідка голландської пломби. Її вага – 5,5 г, діаметр – 2,0×1,7 см. На завершення відзначимо, що кількісно-якісні характеристики західноєвропейських товарних суконних пломб на території Північної Буковини на сьогоднішній день дозволяють говорити про відсутність на цих територіях великих торгівельних центрів і широкого ринку збуту, але можна стверджувати про перманентне, хоча і порівняно не дуже активне функціонування двох основних шляхів: «сіретського» і «дністровського», які пов’язували землі Західної і Східної Європи.

PE URMELE DEPOZITELOR DE BRONZURI DIN BUCOVINA (REGIUNEA CERNĂUŢI)

BOGDAN PETRU NICULICĂ

(Muzeul Bucovinei, Suceava, România)

VASILE BUDUI

(Universitatea „Ştefan cel Mare”, Suceava, România)

MIKOLA ILKIV

(Universitatea „Jurij Fedkovici”, Cernăuţi, Ucraina)

NICOLAI BODNARIUC

(Şcoala Oprişeni, raionul Hliboca, reg. Cernăuţi, Ucraina)

Unul dintre subiectele de actualitate în cea ce priveşte preistoria Europei îl constituie înţelegerea aprofundată a specificului depozitelor de bronzuri datând de la sfârşitul epocii bronzului şi începutul epocii fierului. Fireşte, caracterul acestor ansambluri de obiecte, dar care, uneori se constituie în depuneri singulare, de un singur obiect, a făcut ca în literatura europeană să existe un număr enorm de contribuţii ştiinţifice. De aceea, un colectiv compus din cercetători din regiunea Cernăuţi, Ucraina, şi din România, judeţul Suceava, au demarat un proiect de investigare a depunerilor de bronzuri de pe teritoriul Bucovinei istorice, acesta constând în repertorierea, identificarea în teren şi cartografierea descoperirilor.

Astfel, în cursul anului 2011 au fost efectuate cercetări de suprafaţă în regiunea Cernăuţi, care sunt rezumate aici.

În primul rând, parcurgerea diferitelor texte ştiinţifice, unele datând de la sfârşitul secolului al XIX-lea, altele după cel de al doilea război mondial, a avut ca rezultat repertorierea unui număr de patru depozite de bronzuri, verificate în teren de către colectivul de cercetare sus menţionat.

Metoda de lucru. Studiul de caz a inclus patru depozite de bronzuri, identificate în literatura de specialitate, repertorierea, cartografierea şi înregistrarea datelor de localizare cu un aparat GPS. S-au utilizat, de asemenea, diferite hărţi austriece, datând din secolul al XIX-lea şi de la începutul secolului XX, alături de Harta Regiunii Cernăuţi (1:250.000), hărţile austriece din anul 1910 (reproiectate în proiecţia Stereo 70) şi imagini satelitare preluate prin Google Maps. Determinările din teren s-au efectuat cu aparatul GPS Garmin eTrex Vista CX. De asemenea, s-au efectuat observaţii privind formele de relief, raporturile dintre locurile în care au fost descoperite depozitele de bronz şi morfologia regiunii. În privinţa cursurilor de apă din vecinătatea acestor depozite am optat pentru clasificarea Horton-Strahler.

Algoritmul propus. Pentru a obţine maximum de informaţii, s-a optat pentru un algoritm de prezentare original, adaptat la necesităţile aferente detalierii unei descoperiri de bronzuri. Fiecare fişă astfel obţinută este însoţită de o schiţă de localizare pe imagine aeriană sau satelitară, căreia îi corespunde un număr.

FIŞA

1. localitatea; toponimul, apartenenţă administrativă; 2. descrierea sumară a descoperirii; depozit de o piesă sau depozit colectiv; număr de piese, alte elemente care interesează; datare; 3. a) coordonatele geografice determinate prin GPS; b) descrierea amplasamentului descoperirii, puncte de reper relevante; 4. a) altitudinea absolută; b) altitudinea relativă; c) expunerea; d) subunitatea de relief din care face parte; e) bazinul hidrografic de care aparţine; f) gradul ierarhic al cursului de apă cel mai apropiat, conform clasificării Horton-Strahler; g) vizibilitate. Ex.: maximă-vârf de deal; 5. condiţiile de descoperire: a) dacă depozitul este colectiv sau un depozit de o singură piesă; b) mediul în care a fost descoperit: mediu acvatic-albia râului, vârf de deal, pantă a unui deal, terasă inferioară sau superioară, zonă de confluenţă; c) elemente conexe: vas de bronz, cenuşă, cutie de piatră, construcţie de piatră, groapă, fântână etc.; 6. bibliografia.

Repertoriul şi aplicarea algoritmului

1. 1. Bordei, Dealul Cosmin, regiunea Cernăuţi, Ucraina; 2. ... Читати далі »

Боднарюк М.І., Ісопеску А.П. Нумізматичні знахідки пізньоримського часу з поселень с. Опришени.

В період пізньоантичного часу в нашому регіоні посилилися зв’язки східноєвропейських племен із центрами античної цивілізації. Завдяки контактам місцевого населення з народами Греції та Риму багато досягнень античності стають відомими мешканцям ближньої та дальньої периферії античних держав. Велична Римська імперія сприяла розповсюдженню серед племен які проживали і на сучасній території між Сіретом і Дністром, передових досягнень античності у всіх сферах життя, а також втягував їх у товарно – грошеві відносини.

Одним із важливих показників торгово – економічних стосунків між місцевим населенням та пізньоантичним світом стало поширення римської монети.

Значна кількість римських монет трапляється на території межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра . Тут зафіксовані знахідки скарбів, випадкових знаходжень та відомі номінали, виявлені під час археологічних робіт. Але невинятковим є і територія між Сіретом і Прутом де у ІІ – V ст. проживали племена культури карпатських курганів. До цього регіону належить і Глибоцький район де за останні роки виявлені монети пізньоримського часу.

Про знахідки пізньоримських монет в селах Глибочинни, важливі данні у своїх працях подає наприкінці ХІХ сторіччя, Буковинський дослідник, археолог Діонісій Олінеску. У свої праці «Археологічна карта Буковини», серед перелічених сіл де були виявлені монети пізньоримського часу вказує і село Опришени, де був знайдений у лісі місцевими мешканцями повний горщик з римськими монетами . Так само він вказує що римські монети були знайдені під час будівництва залізної колії в Глибоці. Ці наведенні дані більш сторічної давнини підтверджуються на даний момент відкриттям в селі Опришени та в Глибоцькому районі нових археологічних поселень культури карпатських курганів та нумізматичних артефактів пізньої Римської імперії на них. У 2016 році стало відомо і про дві знайдені монети пізньої Римської імперії в селі Станівці, Глибоцького району серед яких одна імператора Траяна.

Поряд з цікавими артефактами з поселень ІІ – V cстоліття важливою категорією знахідок виявлених з пізньоримського часу в селі Опришени постають і нумізматичні матеріали, які зафіксовані під час наземно – польових досліджень за останні декілька років.

У 2013 – 2016 роках на поселеннях села виявлені перші античні монети римського часу. Перші дві римські монети знайдені у 2013 році в урочище Пе Вале на селянських городах. Монетні знахідки не супроводжуються іншим культурним матеріалом. Перша монета яка була посріблена, пошкоджена власником при спробі очистки. Але припускаймо що вона належала імператору Антоніану Пію (138 – 161рр.н.е.). На аверсі проглядається зображення бюста імператора повернутого в право. Легенда навколо стерта. На реверсі силует стоячої богині повернутою головою в ліво, з ліва проглядався надпис - FELICITAS. Монета важить 1.62 г, а діаметр 17 – 18 мм. Друга римська срібна монета знайдена на полі в південно – західній частині села, без будь-якого супроводжувального матеріалу. На аверсі бюст імператора повернутий в право, надпис майже стертий. На реверсі зображена фігура богині у сидячому вигляді повернута спиною, голова повернута в ліво, права рука витягнута опущена вниз, ліва вигнута перед собою. Легенда навколо майже стерта. Її вага 2.3 г., а діаметр 17 мм. Припускаємо що і ця знахідка належить до монет Антоніана Пія.

Під час польових археологічних розвідок у грудні 2015 року був знайдений римський срібний денарій на поселенні культури карпатських курганів на другій підвищеній терасі на правому березі річки Опришанка неподалік від сучасного центру села. На аверсі зображений портрет імператора в лавровому вінку повернутий в право, навколо легенда частково стерта. На реверсі – повернута в ліво жіноча постать біля вівтаря, головою повернута в право, ліву руку тримає протягнутою над вівтарем, права рука протягнута в ліво опущена в низ. По колу напис майже стертий. В низу в розрізі надпис. Монета важить 2.58 г, її діаметр 17х18 мм. Напевно що монета перебувала у вогні. Припускаємо що ця монета теж відноситься до правління імператора Антоніана Пія.

Останні дві римські монети знайдені у 2016 році на поселенні культури карпатських курганів урочища Лан ла Вале. Обидві монети належать імператору Антоніану Пію. Перша монета з цього поселення на аверсі має зображення портрета імператора повернута в право в лавровому вінку, навколо легенда – ANTONIANUS AVG PIUS PP TRP ...III (Антоніанус Август Пій, батько батьківщини, трибун у …ІІІ раз). Цифри перед римською ІІІ пошкодженні що не дає можливість встановлення точної дати. На реверсі – повернута в ліво стояча жіноча постать з правою рукою вверх ліва спирається на жезл. По колу напис: FELICITAE ... Напис з правого боку стертий. Монета важить 2.5г, її діаметр 17 мм. Друга монета з цього ж поселення так само відноситься до правління імператора Антоніана Пія. На аверсі портрет імператора в лавровому вінку повернутий в право, навколо з ліва легенда – ANTONIANUS AVG CERM ... Читати далі »