Вхід на сайт

Пошук

Годинник

Крилаті вислови

Календар

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Міні-чат

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 27

Про Глибоччину

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Четвер, 28.03.2024, 23:58
Вітаю Вас Гість | RSS
Сайт   вчителя   історії   Опришенської   ЗОШ   І-ІІІ   ступенів  Боднарюка   Миколи   Івановича
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Архів матеріалів

Юні археологи проводять нові дослідження.

S6300077        

         Гуртківці археологи Опришенської ЗОШ під керівництвом вчителя Боднарюка М.І., провели дослідження кар`єру по близу цегельного заводу в селі Опришени.

S6300095                        S6300091

Гуртківці знайшли цікаві геологічні артефакти на глибині від 30 до 40 метрів від поверхні і розпочали дослідження древніх органічних решток. Виявлені артефакти поповнять фонди Опришенського музею археології та етнографії ім. Максиміліана Гакмана.

S6300082                        S6300084

Переглядів: 269 | Додав: director | Дата: 21.04.2016 | Коментарі (0)

Câteva clipe petrecute cu Măria Sa – Poezia la școala medie Oprișeni

DSCN0046          DSCN0016

«De ziua ei, poezia a fost sărbătorită și în școala noastră. La evenimentul desfășurat în școală au participat iubitorii de vers și de metaforă: profesori și elevi, părinți, care au venit să-și exprime pasiunea pentru poezie.

         Cu această ocazie a fost organizat un frumos moment poetic întitulat «Poezie, tu ești fermecătoare». A fost prezentată vitrina de carte sub genericul «Din creația poeziilor», fiind prezentate operele scriitorilor  bucovineni. Anume în această zi frumoasă de primăvară de ziua mondială a Poeziei ne-au onorat cu prezența sa scriitorii și ziariștii bucovineni: dl Mircea Lutic, un apreciat scriitor român din Ucraina, cercetotor literar, istoric al culturii și un maestru neîntrecut al metaforei, dl Vasile Tărâțeanu, membru de onoare ai Academiei Române , a pășit cu  vitejie prin triumful de răscruce ale vieții si creației, rămânând un poet de suflet și de glie, un exemplu pentru generațiile de creatiri care au venit în urma sa, dl Vasile Bâcu, poet, președintele Societății pentru Cultura Românească «Mihai Eminescu» din regiunea Cernăuți, doamna Doina Bojescu,  care la  finele anului 2014 a fost primită în rândurile uniunii scriitorilor și a primit carnetul de membru al uniunii scriitoricești.

         Întâlnirea dedicată zilei Mondiale a Poeziei s-a încheiat cu recitaluri și donație de carte.

         Elevii și profesorii le-au mulțumit pentru aceste clipe, unde ne-am scăldat în aoza adevăratului paradis al dumnezeirii, unde se nasc visele și să tămăduesc durerile sufletești, unde ne încalcă în inimi gândul că dacă ne vom păstra graiul matern, credința și datinile străbune, vom dăinui veșnic pe aceste meleaguri mioratice.

         

Переглядів: 393 | Додав: director | Дата: 22.03.2016 | Коментарі (0)

Використання потенціалу музейної педагогіки

у формуванні ключових

життєвих компетентностей вихованців гуртка

 

Зібратися разом – це початок,

Триматися разом – це прогрес,

Працювати разом – це успіх.

Генрі Форд

 

Боднарюк М.І. вже 15 років є керівником краєзнавчого гуртка «Юні музеєзнавці» Глибоцького ЦТКСЕУМ, який діє на базі Опришенського загальноосвітнього навчального закладу та шкільного музею. Педагог – багатогранна творча особистість. У його діяльності гармонійно поєднуються різні напрями роботи. Історик за фахом, Микола Іванович є досвідчений краєзнавець, науковець, археолог, дослідник, організатор і директор шкільного музею археології та етнографії імені Максиміліана Гакмана, депутат Глибоцької районної ради, активний член наукових кафедр, державних, громадських організацій, товариств України, Молдови, Румунії. А ще він і директор Опришенської ЗОШ І-ІІІ ст.

Всі ці грані таланту педагога, напрями діяльності успішно поєднуються, доповнюються, взаємозбагачуються, окреслюють його педагогічний і соціальний портрет та є джерелом творчості, професійної компетентності, якісної і ефективної реалізації завдань позашкільної освіти.

Особливо яскраво і результативно сконцентрований передовий педагогічний досвід Боднарюка М.І. у роботі як керівника краєзнавчого гуртка «Юні музеєзнавці». Саме у такому просторі і форматі є можливості для створення додаткових умов формування в учнів інтелектуальної і творчої активності, пізнавальних здібностей, саморозвитку та самореалізації, виховання в них національно-патріотичних цінностей.

Теоретико-методологічною основою для учителя є ґрунтовне вивчення та застосування на практиці ідеї духовно-гуманістичного та особистісно-орієнтованого навчання і виховання видатних вітчизняних педагогів Софії Русової, Сухомлинського В.Д., Ващенко Т.Т., Ушинського К.Д., Беха І.Д., Тараненко І.Т., Гайди Л.А.

Слід відзначити, що для особистості педагога властива систематична і стабільна мотивація до зростання професійної, соціальної, краєзнавчої, психологічної компетентності. Він постійно вдосконалює напрями і зміст роботи творчого об’єднання, вміє раціонально поєднати традиційні методи навчання й виховання та інноваційні технології позашкільної освіти.

Підтвердженням цьому є методична проблема, над якою працює останні 5 років керівник гуртка. Її суть і значимість сконцентрована у самій назві «Використання потенціалу музейної педагогіки для формування базових життєвих компетентностей вихованців творчого об’єднання».

Специфіка роботи гуртка «Юні музеєзнавці в тому, що учні причетні до роботи шкільного музею. Вони збирають матеріали для нього, оформляють експозиції, виставки, проводять екскурсії, досліджують музейні предмети. Отже, в даному просторі діяльності активно і вдало поєднуються на практиці музейні форми комунікації, функціональне призначення музеєзнавства та ефективне використання психолого-педагогічних методів у пропаганді, дослідженні, популяризації та залученні музейного потенціалу до широкого наукового і суспільного обігу. Словом, музейна педагогіка визначає модель становлення особистості вихованців. В гурток спочатку приходять діти із сукупнітю задатків, здібностей, мотивів, а впродовж 3-4 років вони стають краєзнавцями, дослідниками, екскурсоводами з широким діапазоном знань і вмінь.

З цього твердження випливає і актуальність використання потенціалу мезуйної педагогіки в роботі керівника гуртка. Актуальність полягає в тому, що є суспільна потреба впроваджувати в освітньо-виховний простір позашкілля музеєзнавство як важливу наукову дисципліну, свідомо і цілеспрямовано залучати молодь до пошуку, оформлення, збереження, вивчення і дослідження музейних предметів, які мають історичну, семантичну, естетичну, репрезентативну цінність і є автентичним джерелом знань. У процесі такої діяльності у школярів формується система поглядів, знань про минуле рідного краю, виховується національна свідомість, усвідомлення ними особистої причетності до течії життя, що єднає покоління.

Методи, форми, завдання музейної педагогіки закладені і в авторській програмі гуртка «Юні музеєзнавці» Боднарюка М.І. У її зміст включені загальні питання музейної справи, враховано регіональні особливості буковинських музеїв та їх соціальної ролі. Заплановано також засвоєння основ музейної термінології, вивчення функцій і напрямків діяльності шкільного музею, оволодіння учнями навичками,уміннями пошукової, експедиційної, збиральницької роботи та художньо-естетичного оформлення експозицій, виставок.

У програмі також передбачена тематика учнівських пошуково-дослідницьких робіт на базі музею, проведення конференцій, тематичних вечорів, фольклорно-етнографічних свят, співпраця з навчальними закладами району, області та з науковими установами, громадськими організаціями і товариствами, музеями.

Програма орієнтована на те, щоб за допомогою вихованців музей археології і етнографії імені М.Гакмана вдосконалив свою освітньо-пізнавальну, суспільно-корисну і виховну функцію і став у навчальному процесі центром краєзнавчої роботи і важливим засобом соціалізації особистості.

На заняттях гуртка упродовж навчального року, в археологічних і етнографічних експедиціях в канікулярний період, на різних краєзнавчих заходах Микола Іванович уміло і компетентно створює сприятливі психолого-педагогічні умови, щоб діти почувалися комфортно, прагнули до пізнання, до творчого, інтелектуального і духовного розвитку. На озброєнні у педагога завжди вдалим і ефективним є інтерактивний метод, коли учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Як свідчить практика, вихованці надзвичайно позитивно сприймають ставлення до себе свого наставника. Якщо він добре, з повагою, з турботою ставиться до них, не застосовує владу, не принижує їх гідність, то він стає для них авторитетом, взірцем і в процесі співробітництва діти беруть і на себе відповідальність за результати спільної справи. У них також формується відчуття своєї значимості, віри в себе, впевненість у тому, що роблять щось цікаве, корисне, потрібне.

Методичний відділ Глибоцького ЦТКСЕУМ у процесі вивчення і узагальнення педагогічного досвіду керівника творчого об’єднання «Юні музеєзнавці» провів упродовж трьох років анкетування вихованців. Воно засвідчило, що діти цінують професійну компетентність свого наставника, його організаторські і комунікативні здібності. Та важливими є і такі особистісні моральні риси характеру як доброзичливість, врівноваженість, толерантність, повага до людей, порядність, відповідальність,культура, такт і етика у спілкуванні.

Він уміє вислухати кожного, заохотити до виконання важливих справ, дати шанс досягти успіхів, знає, коли і за що треба підтримати, похвалити, відзначити.

Звісно, що гармонійне поєднання в житті Миколи Івановича професійної, соціальної компетентності та особистих моральних якостей є запорукою того, що праця його як керівника гуртка є і буде успішною, корисною і результативною. Бо він передає своїм вихованцям не просто знання, а й своє ставлення до улюбленої справи, свої переконання і захопленість, свою громадянську позицію та є взірцем порядної і відповідальної людини.

Підтвердженням цьому є конкретні педагогічні та музеєзнавчі форми і методи роботи,які реалізовуються в рамках діяльності творчого об’єднання. У цьому зв’язку доречно зробити екскурс в минуле біографії нашого краянина. Так, ще в час навчання в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича на історичному факультеті талановитий і здібний студент захопився такою наукою як археологія.

Юнак усвідомлював, що вона – надійний ключ до пізнання минулого рідного краю. Студентські археологічні експедиції переконали, що це його покликання і орієнтація на майбутні археологічні дослідження.

Після вузу Микола Іванович почав працювати в рідній Опришенській школі вчителем історії. Одночасно зорганізував гурток «Юні археологи». Разом зі своїми вихованцями проводив розкопки в селі Опришени. Через два роки він переконався, що отча земля зберігає багато таємниць, бо знаходиться вона споконвіку на перехресті століть і доріг, що ведуть в різні кінці Європи. Разом з учнями було віднайдено чимало старовинних предметів в тому числі і рідкісних та унікальних.

Згодом археологічні експедиції вони почали успішно проводити в районі та області разом з науковцями ЧНУ та під керівництвом Пивоварова Сергія Володимировича, директора Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім..Ю.Федь ... Читати далі »

Переглядів: 541 | Додав: director | Дата: 21.03.2016 | Коментарі (0)

Тези

Назва дослідницької роботи: Опришенський музей археології та етнографії ім. Максиміліана Гакмана – Храм людської пам’яті. Виконавець: Попович Марія - Аліна, учениця 9 – го класу Опришенської ЗОШ, Глибоцького району. Керівник: Боднарюк Микола Іванович, вчитель історії, директор Опришенської ЗОШ І – ІІІ ступенів.

Музейні предмети – це пам’ятки історії, культури, об’єкти природи. Вони – наслідки людської діяльності або процесів, що презентують, відтворюють окремі соціально-економічні віхи, періоди, епохи і тому мають наукове, історичне, семантичне, художнє, естетичне значення. Використання освітньо-виховного потенціалу музеїв – актуальне завдання сучасної школи.

В результаті опрацювання історичних та методичних джерел ми визначили свої основні форми і методи експедиційної, пошукової та дослідницької роботи.

Важливим напрямком у роботі музею в комплектуванні експонатів є щорічні археологічні експедиції членів гуртка «Юні археологи» в селі Опришени та в навколишніх населених пунктах. Для оцінки археологічних знахідок долучаємо науковців Буковинського центру археологічних досліджень при Чернівецькому національному університету імені Юрія Федьковича. Відтак оформляємо в експозиції музею, описуємо в пошуково-дослідницьких роботах.

Поширеною формою музейної роботи є збиральницький метод, який полягає у зустрічах з старожилами села, збір етнографічних предметів, фіксація речових матеріалів, записи розповідей, спогадів людей про важливі події минулого чи про конкретний предмет, складання паспорта музейного експоната та оформлення експозицій в музеї.

Мета та завдання нашої пошуково-дослідницької роботи полягає у комплексному узагальненні даних про Опришенський музей археології та етнографії, висвітлення історії його створення та функціонування. Спробуємо також проаналізувати основні експозиції музею, унікальні рідкісні музейні предмети та окреслити історичну, мистецьку, естетичну, пізнавально-освітню, патріотично-виховну функції музею в сучасних умовах.

Одним з осередків збереження, вивчення і пропаганди пам’яток матеріальної і духовної культури став і Опришенській музей археології та етнографії  ім. Максиміліана Гакмана, офіційне відкриття якого відбулося 18 грудня 2005 року.

         А починалося все ще в далекі 60 – ті роки минулого століття, коли місцевий вчитель історії, ентузіаст Пантелій Білецький, віддано займався улюбленою справою, зібрав матеріали про давню історію села та району, культурну спадщину, створену предками. Щоправда, тоді не вдалося  з різних причин відкрити музей, але він виховав добрих учнів-послідовників, справжніх патріотів «малої батьківщини».

В музеї зберігаються багато експонатів з палеоліту до сьогодення, які знайдені гуртківцями під час археологічних експедицій. Відвідувачі можуть ознайомитись з секціями  “Археологія”, де представлена одна з найбагатших колекції речей з палеоліту, Трипільської культури та археологічних пам’яток середньовіччя. В цій секції представлено декілька унікальних експонатів Трипільської пластики та залізні вироби  з середньовіччя.

В окремих виставках зберігаються і копії перших письмових джерел про село та різноманітні документи австрійського та румунського часу. Велику історичну цінність мають і етнографічні експозиції музею. Тут оформлено виставки народної культури: автентичні вишиті вироби, народні костюми  та знаряддя праці для виготовлення тканин для одежі, серед яких ткацький станок, пряслиця, веретена та інші речі кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

В музеї також представлена велика колекція, ікон, написаних на дереві в кінці ХІХ ст., серед них і ікона, яка викликає дощі.

Загалом в музеї виставлено понад тисячу експонатів. Вони естетично оформлені в тематичні експозиції та дбайливо зберігаються. Таким чином музей дійсно став важливою скарбницею матеріальної і духовної культури минулого і сьогодення.

 

 

Переглядів: 284 | Додав: director | Дата: 14.03.2016 | Коментарі (0)

В першій половині XІV ст. На політичний карті Світу, появилась нова держава Молдова з Буковиною у її складі, а розвиток економічних відносин – створенню власної монетної системи. Попри монети власного карбування у  XV – XVII ст., на території Молдови і Буковини в обігу були і монети інших країн. Про походження молдовської монети у нумізматичних студіях немає єдиної точки зору, не зважаючи на достатню кількість скарбових знахідок1.

          Участь Молдови у міжнародній торгівлі посприяла нагромадженню в країні запасів срібла й забезпечила відносно регулярне карбування національної монети, яку запровадив орієнтовано у 1377 р., господар Петро І Мушат2. Наявні (завдяки міжнародній торгівлі) запаси срібла дозволили Молдові орієнтовано з 1379 по 1666 рр. (з певними перервами) провадити карбування al marco своєї власної монети3.право монетного карбування молдовських воєвод, незважаючи на власну присягу Польщі (26.09.1387р.), залишалося недоторканим упродовж сторіч.

         На початку XV ст., за часів правління Олександра Доброго (1400 - 1432), було продовжено карбування монет, які нумізмати за звичай називають “грошами” та “половинами гроша”. Крім того, до 1440 – х рр., карбувався й інший тип монети, вагою в 1.55г., відомий в нумізматичній літературі під назвою “подвійний гріш”. За своїми параметрами ця монета, яка побувала й на Буковині (одинока знахідка в селі Іванківці, скарб у місті Сучава)4, відповідала польському та львівському пів грошам Владислава Ягайла (1388 – 1432рр.), вагою в 1.58г.

         Карбування молдовської монети залежала від притоку імпортованого срібла -  власного срібла Молдова немала. Це створювало певну нестійкість монетного карбування, відбивалося на його регулярності та масштабності, появі білонних, мідних та субератних (покритих зверху сріблом) емісій, які використовувалися господарями для поповнення своєї скарбниці. Ці обставини спричинили певну слабкість та нестабільність монетної системи, в наслідок чого курс молдовської монети упав до середини шостого десятиріччя  XVст. Петро Арон, господар Молдови, був вимушений провести у 1460 – х рр., монетну реформу і випустив відносно якісні гроші в 0.60г. та пів гроші в 0.30 г, поки – що невідомі в місцевих знахідках. Шість монет Штефана  Великого, чеканені за цією стопою були знайдені у Новоселиці1

          Нестача власного монетного срібла, з одного боку, зовнішньоекономічні торгівельні зв’язки, з іншого, сприяли закріпленню в грошовому обігу іноземної монети. За монетними знахідками у першій половині XVст. У північно молдовських землях, які і в Галичині, переважають празькі гроші у супроводі червоно руських (галицьких ) грошів та денаріїв (до 1450 рр.), (скарб з міста Сирет в  Румунії). Празьки гроші знаходили і на Горючій (Чернівці), і в скарбах з сіл Боянчук та Верхівці2. У південомолдовських землях була значною участь кримсько – генуезьких та джучидських дирхемів. З 1430 -= х рр.. з’являються турецькі акче, а з 1470 – х рр. – угорські денарії Матяша Гуніаді та Владислава (1490 – 1516 рр.), які відігравали надзвичайно велику роль у грошовому господарстві Молдови3.

         У скарбах кінця XІV - XVст., окрім срібних монет, можна виявити й угорськи золоті флорини (на приклад золотий флорин з Опришен, знайдений місцевим мешканцем восени 2005 року)1,та венеціанські  дукати, серед яких значну частину займали імітації, ймовірно, генуезького та білгородського походження – у скарбі XІV ст., із Браєшти біля Дорогою (Румунія, Ботошанський повіт) було поряд з 49 венеціанськими дукатами ще 19 їхніх імітації2. Генуезькі цехіни мали ж значно менше розповсюдження.

          У надрах грошевого обігу XVст., зародилася та остаточно сформувалась система лічби, яка потім надовго протрималась у Польщі (донині), Україні (до 19 ст.) та Молдові (до 17 ст.) – система лічби на золоті (польські злоті)3.

         Поява золотих монет у грошевому обігу була викликана подальшим економічним розвитком та потребами міжнародної торгівлі, яку не задовольняли обезцінені низькопробні денарії. Низькопробні денарії.

          Угорський золотий (floreni ungaricales) потрапила через купців з Бистриці та Братова до Молдови.

         Крім угорських золотих, у XVст., з’явилися і турецькі золоті. У період спроби та встановлення османського панування грошовий ринок Молдови відзначався значним різнобоєм грошевих одиниць, на жаль, лише частково підтверджених документальними свідченнями, та різноспрямованими тенденціями. Якщо на початку періоду почався  приплив угорської монети та домінування турецького акче, що підготовлював економічно – військову експансію Туреччини, то пізніше – внаслідок торгівельних зносин – виділилися група польських монет. Це не могло не позначитися на молдовський монетній системі. Високоякісний турецькій акче  XVст., як аспр Мурада – ІІ (1421 - 1451) в 1.21 грама, Мухамада – ІІ (1451 - 1481) в 1.098 г, 900 проби4, був чи не

найсильнішою монетою середньовічної Європи. В незначній мірі ослабило його позиції і певне зниження ваги до 0.737 г при Баязиді – ІІ (1481 – 1512рр.). ця монета, за аналогом скарбових знахідок, залишилась найпопулярнішою монетою Молдови кінця XVст., початку XVІ ст.

молдовська монетна система, відчуваючи сильний натиск турецьких монет, зробила спробу переорієнтуватися на їх вагові показники, а не на угорські денарії1. внаслідок реформи Петра Арона (1451 - 1457) підтриманої пізніше Стефаном Великим (1457 - 1504), молдовський гріш, як і мунтенський срібний дукат, понизив свою вагу з 1.10 г до 0.72 – 0.60 г, тобто переорієнтувався з польської на турецьку монетну систему Баязида – ІІ2. Йому однак, не вдалося витримати конкуренції з високоякісним аспром, і після часткової втрати незалежності (1513 р.) спроба повернутися на польську монетну стопу при Богдані та Штефаниці (1504 – 1527рр.), не могло мати ніякого успіху – з Молдови та Мунтенії у Туреччину пішла данина срібними та золотими грішми яка обезкровила їх економіку та посприяла відносній стабілізації (до 1584р.) турецького аспра (акче).

                  До цього періоду стабілізації відноситься і турецький аспр Сулеймана – І (1520 – 1566 рр.) знайдена в жовтні 2008 року в селі Опришени.

  У першому десятилітті XVст., практично завершилося переорієнтація молдовської грошової системи на лічбу “золотих татарських” (татарських або язичних), яка стала для найближчих сусідів звичною татарською лічбою.

                   Інтенсивна трансильванська торгівля Молдови покликала до життя молдовські наслідування угорських денаріїв  Александра Лапушняну 1558 р., Геракліта Деспота 1561 – 1562 рр., та Штефана Томаші 1563 р., загальний обсяг яких в грошовому ринку Молдови і тим більше Буковини, що знаходились віддалік від трансільванських торгових шляхів. Про угорська орієнтація молдовського монетного карбування добре узгоджувалась з “талаською лічбою золотих на аспри”, за якою високоякісний аспр в 0.73 г складав з початку 2 угорські денарії по 0.45 г 600 проби, а в кінці XVІ ст., відповідав одному денарію (бану). Ця рівність монет пізніше – у XVІІ ст., - могла посприяти функціональному перенесенню назви бан (яка зберігається серед румун Буковини до сьогодення) на позначення турецького акче.

                  Треба відзначити що в цьому періоді стан грошового обігу Молдови мав різнобій  грошової системи що свідчить про відносну відсталість внутрішньої торгівлі і переважаючу роль зовнішньої торгівлі1. Це зумовило заси ... Читати далі »

Переглядів: 533 | Додав: director | Дата: 05.03.2016 | Коментарі (0)

 

Важливою категорією знахідок виявлені XV – XVII ст., в селі постають нумізматичні матеріали, які зафіксовані під час досліджень гуртківцями школи і про які збереглися лише легенди. В одній із них мова йде про виявлений в селі у горщику великий скарб давнього дорогоцінного посуду та монет. В іншій розповідається, що в 1941 р під час риття оборонних укріплень місцевими мешканцями та бійцями Червоної армії, було знайдено золоту корону й давні монети1

Про можливість і небезпідставність походження таких легенд свідчать часті знахідки монет XVІ – XVII ст. на території села. Правда, не всі вони потрапляють до дослідників, більшість розпорошується по приватних колекціях, втрачаючи свій «паспорт» і назавжди гине для науки. Але є й щасливі винятки. До них відносяться  досить рідкісні знахідки молдовських, турецьких, угорських і польських монет початку і кінця  XVІ ст., які знайдені на середньовічних поселеннях села Опришени.

Перша монета була знайдена в травні 1999 р.  на території селища XІV – XVIIст., де було зібрано колекцію численних фрагментів кераміки і зафіксовано скупчення перепаленого каміння, кісток і залізних шлаків. Дослідження монетної знахідки дозволило встановити, що це молдавський гріш  господаря Богдана ІІІ (1504-1517 рр.)2 (         Додаток І).

На аверсі монети, в центрі, розташоване зображення герба Молдавського князівства – голови тура, між рогами якого розміщується пятипроменева зірка, зліва – сонце, а справа – півмісяць. Навколо монети частково збереглась легенда, написана кириличними шрифтом – «IW БОГДАН …ВОДА…Г .» На реверсі монети, в центрі, розташований подвійний хрест, а в круговій легенді продовжено напис реверсу «ПОДАР ЗЕМ…МОЛ…ВС» тобто «Богдан воєвода господар землі молдавської».

Диаметр монети становить 18 мм, її вага 0,9 г., на сьогодні це перша, добре задокументована, знахідка монети Богдана ІІІ на Буковині.  Дослідження зображень та написів на монеті показує, що вона відноситься до ІІ типу монет цього господаря.

Монети господаря Богдана ІІІ – досить рідкісні нумізматичні пам’ятки, крім того, вони відноситься до заключного етапу регулярного карбування грошей у Сучаві. 

Друга монета цього ж господаря була знайдена в листопаді 2008 року, і відрізняється вагою, яка становить 1.05 грама, і більш низькою якістю срібла (Додаток Ї).

До першої половини XVІ ст., відноситься і знахідка турецької монети аспра (акче), султана Сулеймана – І (1520 – 1566 рр.). Монета виготовлена з якісного срібла, вага становить 0.65 грама, діаметр 10 мм. На AV: Легенда Sultan /Suleyman/ bin * şah/ Ha RV: (Azze nasaruhu be) duri/ (E)dirne/ sene/ Монета відноситься до І групи монет султана (1512 – 1541 рр.), І – го періоду (1520 – 1534 рр.), викарбувана в місті Едирне1 (Додаток Й).

         До другої половини  XVІ ст., відноситься і знахідка турецької монети (дирхема) султана Мурада ІІІ (1574 - 1595). Монета виготовлена з високоякісного срібла, вага становить 2.60 грама, діаметр 19 мм. На AV: Легенда Sulta (n Murad) / bin sultan (Selim şah /azze nasruhu). Ha RV: В центрі: duri, внизу; be, зверху; Наleb, посередині. Навколо по окружності: (Halledallahu mulkeh)u ve sultanehu sene (Додаток К).   

         В умовах слаборозвинутого внутрішнього ринку, посилення турецького гніту, для задоволення нових експансіоністських заходів зовнішній ринок залишався  у ХVI ст., провідним, що сприяло напливові іноземної монети в Молдову1, та в її частково ізольований (в економічному відношенні завдяки постійним торговим зв’язкам з Польщею) регіон Буковини з найбільшим торговим центром Хотином2. В обігу, поруч з дрібними європейськими монетами, утверджується таляри та дукати3.

         Монетна політика Туреччини кінця XVІ ст., покотилися протореними шляхами інфляції. XVІ ст., стала періодом катастрофічного падіння акче. Це значно знизило довіру до турецької монети на молдовському та буковинському ринках, де запанували європейський таляр, необхідний для сплати харачу Туреччині, та якісні розмінні польські монети: солід, грош, потрійний гріш, шостак, що з’явилися в результаті успішної монетної ординації Стефана Баторія від 24.04.1578р., та 1580р4.

         До цього  періоду  належать і  дві  інші  знахідки угорської та польської монет.

         Угорська монета Максиміліана – ІІ, срібний денарій, датується 1578  роком. На AV: По центру зображення щита, герба Угорського  королівства і  дата  1578 рік, навколо надпис МАХ /Максиміліан/ * ІІ /другій/ * RO  /Романіян/  римської  *  І /Імперіум/ Імперії * S /Санктум/ священної * А /Австрії/ * GH  /Германії/  * HU  /Хунгарії/  Угорщини  *  ВО /Богемії/ * R /РЕХ/ король.  На   RV:  В  центрі зображення  Діви  Марії  з   немовлям  на   лівій   руці,   по  бокам   букви  К; В. (Кременіца  Баньська), навколо надпис,  PATRONA (покровителька) * UNGARIE (Угорщини). Монета   виготовлена  із  високоякісного  срібла, вага становить 0.45 грама, діаметр 19 мм (Додаток Л).

         Польська монета являє собою трьох грошевик польського короля Сигізмунда  –  ІІІ   (1587 – 1632).   На  AV: Зображення голови короля повернута   в    право, навколо надпис SIG /  Сигізмунд/  *   ІІІ   /третій/  *  D   /деї/ Божою * G /грація/ милістю  *  REX  /король/  *  PO  /Польща/  *  D  /дукс/  князь  *    LI     /Литви/ (Додаток М).

         На RV: Зображення герба міста Рига, зверху римська цифра три, що означає три гроша. Знизу букви ініціали монетного   майстра. Навколо монети надпис; GROS /гросус/ гріш * ARG /аргентум/ срібний *TRIP /тріпес/ потрійний *CIVI /міста/ * RIGE /міста Риги/. Монета виготовлена із високоякісного срібла вагою у 2.35 грама.

         Трояк, трьох грошевик (польська trojak) – срібна польська монета номіналом у три гроша, яку почали карбувати у 1528 р. (у Литві з 1546 р.) на Краківському і  Торунському  монетних     дворах,   пізніше,  з  1580   року, майже  на   всіх монетних дворах Речи Посполитої. У 1588 – 1627 рр., трояки      були найбільш популярні   обігові   гроші.   Після   довгої   перерви   карбування трояка відновилась у 1650 – 1665 і 1684 – 1685 рр.   Потім   вони   випускались періодично у (1706, 1753 – 1756рр.).

         З 1580 року, трояки виготовлялись із 2.4 г. (білля 2  грама чистого срібла). Трояки були розповсюдженими на українських, білоруських землях в   XVІ – XVIII ст. У скарбах, як правило, зустрічаються трояки польської і литовської чеканки, рідше руські і ризькі1. До  ризького типу відноситься і трояк з Опришен. Аналіз скарбового матеріалу цього періоду з території міжріччя Сірету, Верхнього Пруту та Середнього Дністра засвідчує, що тут в цей час переважали монети польського та литовського карбування, зокрема про це говорять скарби із Вербінців, Дорошівців та поодинокі знахідки монет2.

         В першій половині XІVст. На політичний карті Світу, появилась нова держава Молдова, з Буковиною у її складі, а розвиток економічних відносин – створенню власної монетної системи. Попри монети власного карбування у  XV – XVII ст., на території Молдови і Буковини в обігу були і монети інших країн.           Про походження молдов ... Читати далі »

Переглядів: 392 | Додав: director | Дата: 23.02.2016 | Коментарі (0)

Писемні джерела з історії села початку  ХV – першій половині ХVIII ст. досить суттєві . Вони представлені першою письмовою згадкою про село у грамоті Молдовського господаря Олександра Доброго (1400 - 1432) від 17 березня 1418 року1,  грамота Штефана Великого (1457 - 1504) про перелік церков і монастирів з 1490 року, де згадується і церква села Опришени, грамота  інших джерел кінця ХVII – початком ХVIII століття.

         Наведені писемні джерела не дають повного висвітлення місцевої історії і зобов’язують необхідність звернення до інших типів джерел.

         Найбільш важливими серед останніх є археологічні матеріали. На даний час на території села виявлено  чотири археологічні пам’ятки ХІV - ХVII ст., які представлені відкритими селищами.

         Археологічні джерела за своїм інформаційним наповненням неоднорідні. До них відноситься матеріали, які несуть різнопланові відомості про різні сторони діяльності середньовічного населення села, його матеріальну та духовну культуру. Значна кількість цього матеріалу добута гуртківцями під час ряд надземних пошуково - польових археологічних експедицій, та розвідок, проведених разом з чернівецькими археологами і зберігаються у фондах Опришенського музею археології та етнографії ім. Максиміліана Гакмана. Це матеріали з досліджень урочища Пе Вале, Дял, Фундоає та інших куточків, які проводилися із 2002 року. Більшість з цих матеріалів опублікована в пресі та інших виданнях, зафіксована у вигляді звітів в Буковинському центрі археологічних досліджень.

         Археологічні матеріали середньовічного часу репрезентовані й рідкісними монетними знахідками, перснями і прикрасами.

         Нумізматичні джерела несуть цінну інформацію про торгівельно – економічні стосунки, грошевий обіг місцевого населення. Поодинокі нумізматичні знахідки з села прив’язані до конкретних археологічних поселень середньовіччя, де виявляються і інші, не менш важливі, предмети. Цікавим є той факт, що в селі і досі розповсюджені легенди про різні скарби. Монетні знахідки з села безпосередньо не зв’язані з конкретними комплексами, але мають надійну прив’язку до археологічної пам’ятки.

         Етнографічні матеріали дозволяють отримати додаткову інформацію про життя та звичаї жителів села у середньовічний час. Так порівняльний аналіз етнографічних і археологічних матеріалів засвідчує побутування значної кількості предметів матеріальної культури (знарядь праці, побутових речей, прикрас), прийомів будівництва, народної агротехніки, розвитку ремесел і промислів від ХІV – до середини ХХ ст1.

         Археологічний матеріал, який дає уявлення про життя та побут мешканців села у ХІV - ХVII ст., походить з центру села. По різним археологічним артефактам вдалось встановити, що найбільші середньовічні поселення були розташовані в центрі села, на лівому і правому березі річки Опришанка. На цих поселеннях виявлено велику кількість уламків керамічного посуду. Рештки керамічного посуду дають можливість виявити точні місця розташування середньовічних поселень.

         Посуд становить переважну більшість формування на гончарному крузі, але трапляються і ліпні фрагменти посуду.

         Виготовлення посуду на гончарному крузі робило його дуже високоякісним, що відзначалося симетричністю форм, дбало виконаним орнаментом (Додаток Е).

         Гончарний круг давав можливості у прикрашенні посуду. Посуд здебільш орнаментований комбінаціями прямих і хвилястих горизонтальних ліній, нанесених по сирій глині, спеціальним різцем. Дуже ретельно виконаний орнамент покриває поверхню горщика від горла до середини або тільки у верхній частині горла. Прямий та хвилястий орнамент, нанесений в один чи більше рядків один під одним, в деяких випадках лінійний орнамент, розділяє хвилястий. Виявлені рештки посуду здебільш червоного та темно – сірого кольорів, від різноманітного посуду, починаючи від стаканів, чаш, мисок і закінчуючи великими горщиками1. Дані знахідки супроводжуються і великою кількістю знайдених кришечок від цього посуду (Додаток Є). Закріплення посуду робилось шляхом випалювання. Гончарний посуд напевно виробляли майстри гончарі, які спеціалізувалися на його виготовленні. З певністю можна підтвердити, що в ХІV - ХVII ст., виробництво гончарного посуду було справою окремих майстрів. Висока якість їхньої продукції базувалася на досконалому знанні властивостей глини, вмінь покращувати її склад за допомогою домішок, навиках формування посуду на гончарному крузі, а також використанні спеціальних печей – горнів для випалу керамічної продукції.

         Поверхневі дослідження середньовічних поселень, де зосереджена велика кількість кераміки, не дали можливість виявити печі – горни, тому можна припустити, що керамічний посуд привозився, а ліпний, мабуть, виготовлявся на місці.

         Кераміка ХVII ст., суттєво відрізняється від кераміки ХІV – ХVI ст. Керамічні уламки різних розмірів, здебільш сірого кольору, трапляються і червоного, виготовлена на гончарному крузі і орнаментована. Орнаменти нанесені здебільш на посуд спеціальними клеймами під час виготовлення у формі різних узорів. Майже весь посуд виготовлявся з вушками.

         Керамічні комплекси, що виступають, як найбільш масові знахідки, які трапляються практично на кожній пам’ятці, виступають джерелом для встановлення хронології та періодизації археологічних матеріалів. Це підтверджується і монетними знахідками. Так, наприклад, на середньовічному поселенні урочища Пе Дял, де виявлена велика кількість уламків кераміки, знайдена у квітні 2005 р., золота угорська монета кінця ХІV ст. А на урочищі Пе Вале монети початку та кінця ХVI ст.

         Серед  керамічних знахідок нараховуються і десяток люльок ХVII – ХVII ст., так званні козацькі або турецькі люльки.

         Важливу інформацію про рівень господарства та місцевого рільництва несуть знахідки знарядь праці для обробітку ґрунту. Саме вони  є основною категорією археологічного матеріалу для з’ясування типології цих знарядь, а отже, і продуктивності землеробства. На території села виявлено рештки тяглових та ручних знарядь для обробітку ріллі.  Це  залізний втульчастий  наконечник орного знаряддя (широко лопатевий), одне плужне широке чересло, дві окуття лопат і мотики. Розглянемо їх більш детально.

         Наконечник орного знаряддя, наральник виявлено на поселенні в центрі села   (квітень 2002 р.), на поверхні ґрунту (Додаток Ж).  Датується  XIV ст.   Довжина наральника має   17 см. а ширина 12 см.  У верхній стороні,  по середині зроблено отвір, за допомогою якого, наральник прикріплювався до дерев’яної частини плуга. Верхня частина плуга по краях зігнута у втулчатому вигляді, ширина втулки 10 см, довжина 8 см, товщина наральника 1 – 1,2  см. Наральник із асиметричними плечами і додатковими наварними смугами по краях1.

         Чересло так само походить з центру села урочища Пе Вале, довжиною у 10 см. шириною 6 см. по центру два отвори для прикріплення до дерев’яної частини плуга.

         Іншу категорію знахідок для обробітку ґрунту становлять рештки ручних знарядь праці. Це залізні окуття, так званні “рильця” від заступів і мотики. Два з них виявлено на поселенні урочища Пе Вале.

         Такі залізні окуття є металевими частинами переважно дерев’яних лопат (заступів). Лопати в той період, а подекуди й до кінця ХІХ ст., були дерев’яними і тільки нижня їх частина   оббивалася підковоподібною смугою металу, яка мала спеціальний паз для вставлення дерев’яної основи.

         Окуття лопати, знайдене на поселені  ХІV – ХVI ст., у 1993 р., досить добре збереглося, його розміри такі: довжина 12 см, максимальна ширина 13 см, ширина пластини окуття 4 ... Читати далі »

Переглядів: 479 | Додав: director | Дата: 19.02.2016 | Коментарі (0)

Дослідження середньовічної історії сіл – одна з важливих проблем вивчення розвитку Буковинського краю.

         Серед сіл Буковини,  середньовічна історія якого  ще не досліджена на належному рівні, нараховується і село Опришени, Глибоцького району. Різноманітний історичний матеріал, який стосується села, має важливе значення і для історії краю в цілому.

         Вивчення історичного розвитку села в добу середньовіччя спирається на значне коло джерел, які можна поділити на такі групи: писемні повідомлення, археологічний матеріал, дані нумізматики, топонімії, фольклору тощо. Всі вони несуть інформацію різної наукової значимості, доповнюють і уточнюють одне одного. Тому їх комплексне дослідження дає змогу отримати загальну картину історичного розвитку села. Поповнення джерельного матеріалу дозволить у майбутньому значно розширити уявлення про історію краю.

         Білою плямою в  історії села залишається  період раннього середньовіччя. З даного часу практично відсутні будь – які  письмові джерела, а археологічні матеріали досить фрагментарні.

Наполеглива багаторічна праця гуртківців археологічного гуртка Опришенської ЗОШ та випускників школи, які продовжують дослідження археологічних пам’яток села, дала свій позитивний результат. У 2012 році під час польових археологічних розвідок на поселенні середньовічного часу урочища Пе Вале виявлені перші ранньосередньовічні предмети в селі Опришени. До цього часу  ранньосередньовічні поселення в селі не були відомі.

Серед перших виявлених знахідок нараховуються пятипалчита фібула  VII ст., застібка від книги приблизно XII століття,  срібний перстень ХІІ ст.

Важливим елементом ювелірних прикрас костюма населення на території Буковини були пальчасті фібули. Їх знахідки відомі на пам’ятках VI-VII ст. (празько-корчакська археологічна культура)1. Фі­були цього типу зафіксовані й в старожитностях райковецької культури (VIII-IX ст.) в регіоні. Їх дослідження дає змогу розв’язати питання про місцеве виготовлення прикрас і певне змістове навантаження їх орнамен­тації. Знайдена фібула в селі Опришени скоріш за все що належить до славянських племен VII ст.(Додаток А) які проживали на території між Прутом і Серетом під час великих переселень.

 До ювелірних металевих прикрас костюма слов’янського населення Східної Європи доби раннього середньовіччя належать застібки, або фібули (латин. figo, fixi, fixvm - застібка, пряжка, скоба), якими проколювали і скріплювали (фіксували) кінці верхнього одягу (переважно плащів). Такі фібули різної конфігурації та типів виявлено на багатьох пам’ятках (поселення, могильники, скарби, випадкові знахідки) носіїв празько-корчакської та пеньківської археологічних культур. Особливо широкого розповсюдження у населення Східної Європи отримали так звані пальчасті (променеві) фібули, які вважаються характерною етнографіч­ною прикрасою слов’ян. Ми схиляємось до думки, що знахідка фібули з Опришен належить до носіїв празької культури, які заселяли територію села у ранньому середньовіччі. 

У серпні – вересні 2013 року виявлено нові цікаві знахідки серед яких срібний  перстень, витте кільце та бронзовий енколпіон приблизно XII – XIІІ століття.

Знахідки енколпіонів у міжріччі Серета та Прута рідкісні, а в Глибоцькому районі про знахідки таких артефактів не відомо.

Енколпіо́н — складаний нагрудний хрест давньокняжої доби. Складався з двох частин — спідньої й верхньої, та виготовлявся із дрібних металевих пластин. Хрести-енколпіони з’явилися на Русі, у X ст. в період поширення християнства1. Як правило, всередину таких хрестів вкладали мощі святих. Цей хрест був дуже поширений, але його знаходили не лише на території Київської Русі але зокрема і на Кавказі та у західній Європі. Монополію на його виготовлення мали київські майстри. Давньоруський хрест-енколпіон залишив один із значущих слідів в культурній спадщині Київської Русі, відображають художні і духовний спосіб життя, на зорі становлення християнської віри серед русичів. Він є важливою частиною історії ремесла - мистецтва художньої обробки металу і високої майстерності ремісників Київської Русі. Хрести енколпіони прийшли на Київську Русь разом з християнством з Візантії. Візантійські енколпіони були виконані з дорогоцінних матеріалів та за складною технікою. Дуже часто на самому хресті був напис - він повідомляв про те що саме знаходилося в ньому, а це головна святиня християнства - Частинки Дерева Христа на якому він був розіп’ятий. У енколпіони Київської Русі вкладалися частинки мощей або частинки освяченої просфори. Зображення на хрестах не є різноманітним. Найчастіше зображувалися - Діва Оранта або Одигітрія (Богоматір) з одного боку і Розп'яття з іншого боку (лицьова сторона). Іноді зображення Богоматері замінювалося  великим восьмикутним хрестом. По кінцях зображувалися різні святі, крім групи хрестів із зображенням святих Бориса і Гліба. Енколпіон з Опришен зберігся у доброму стані, чітко проглядаються зображення. Висота становить 7.9 см., ширина 5.6 см., вагою у 88.15 грама. (Додаток Б).

На території межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра зафіксовані знахідки 30 енколпіонів1. Енколпіони розрізняються за формою та розмірами, а непогано розроблена їхня типологія у сучасній археології дозволяє визначити час їхнього виготовлення, період побутування та встановити вірогідне місце продукування2. Енколпіон знайдений на середньовічному поселенні в селі Опришени належить до групи давньоруських і повторно відлитий з форми знятої з оригіналу.

Знайдений і один екземпляр книжкових застібок і два стержні для їх фіксації. Застібка двопетельчаста, виготовлена з бронзи, її довжина 2.9 см, ширина 2.0 – 1.3 см (Додаток В). Такого типу знахідки надійно відносять до елементів книжкових палітурок і вони знаходять численні аналогії в давньоруських матеріалах1.

У нижню петлю застібки просувався шкіряний ремінець, другий його кінець кріпився до палітурки (тоненької дошки, обтягнутої шкірою чи дорогою тканиною). У другу частину палітурки вбивався або прилаштовувався стержень2.  Закривання книги  відбувалося коли стержень заходив за середню петлю застібки, і таким чином палітурки стискували пергаментні аркуші книги. Застібати книги після прочитання було необхідно щоб запобігти деформації пергаментних листів. Застібка від книги датована ХІІ ст., доказує що на даному поселенні проживало досить розвинена громада яка мала церкву, напевно і священика.

У 2008 р. під час проведення надземно - польових  розвідок на середньовічному поселенні урочища Пе Вале  Пивоваровим С.В. було виявлено застібку. Застібку виконано з бронзи (Додаток Г) – відлито у ливарній формі. Вона має в основу  вигляд  прямокутної рамочки з пластинки шириною 3 мм і завтовшки 2 мм. По кутах назовні виступають півкруглі потовщення, на зворотній поверхні яких знаходяться чотири короткі штифти для кріплення. У внутрішньому полі рамочки на одній  з довших сторін виступає плаский гачок, за формою близький до арабської цифри «7». Простір між прямою стороною гачка та рамкою має вигляд округлого отвору. Такий  тип застібок розповсюджено у Латвії та ще один автентичний знайдений у літописному Звенигороді3. Такий тип застібки призначався для шкіряних сумок і датуються XIV cт.

Цікавою знахідкою являється і пряслиця з пірофіліту (овручського шиферу ХІІ ст.) червоного кольору конусоподібної форми (Додаток Д).

Дослідження ранньосередньовічних речей з поселень села дають змогу дослідити розвиток тогочасної громади розпочинаючи з VII століття. Даний археологічний комплекс потребує більш поглибленого вивчення для того щоб відкрити більшість білих плям у розвитку села у ранньому середньовіччі.                   

 

  ... Читати далі »

Переглядів: 310 | Додав: director | Дата: 18.02.2016 | Коментарі (0)

 

А. А. Вамуш,

кандидат історичних наук

викладач кафедри методики викладання

суспільно-гуманітарних дисциплін ІППО ЧО

(Чернівці)

М. І. Боднарюк,

директор Опришенської ЗОШ,

керівник гуртка «Юні археологи»

(Чернівці)

 

УПРОВАДЖЕННЯ ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРМЕНТАЛЬНОЇ РОБОТИ У КОНТЕКСТІ ШКІЛЬНОЇ СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧОЇ ОСВІТИ

 (на базі Опришенської ЗОШ, Глибоцького району,

Чернівецької області)

 

 

Дослідно-експериментальна робота у навчальному закладі – це поєднання пошуку найбільш ефективної педагогічної системи через дослідну роботу, розробку програми експерименту та її реалізацію. Необхідність і важливість її проведення полягає в набутті учнями важливих компетентностей. Предметні компетенції формуються лише в межах відповідних навчальних предметів і мають конкретну будову. Тому впровадження в освітній процес системи педагогічних впливів і засобів археології та музеєзнавства, спрямовано на розвиток історичної компетентності  учнів.

Ключові слова: дослідно-експериментальна робота, шкільна освіта, історія, археологія, музеєзнавство.

 

Реформування національної системи освіти спричинило потребу в оновленні діяльності навчального закладу. Одним із компонентів модернізації освітньої галузі є дослідно-експериментальна робота. З огляду на це до дослідницької (гностичної) діяльності вчителя нині посилено увагу.

Педагогічне дослідження – це процес і результат діяльності, спрямованої на одержання нових знань про закономірності навчання, виховання і розвитку особистості, про структуру, теорію, методику і технологію організації навчально-виховного процесу, його зміст, принципи, методи і прийоми здійснення.

Оскільки єдино правильним і ефективним шляхом перевірки результативності запровадження інновацій у системі освіти є експеримент, експериментальна робота є складовою інноваційної діяльності.

Дослідно-експериментальна робота у навчальному закладі – це поєднання пошуку найбільш ефективної педагогічної системи через дослідну роботу, розробку програми експерименту та її реалізацію, включаючи і процес удосконалення масової педагогічної практики на основі отриманих результатів експерименту. Необхідність і важливість проведення дослідно-експериментальної роботи полягає не тільки в отриманні нового педагогічного знання та досвіду, але і в набутті учнями важливих компетентностей та є засобом зростання професіоналізму вчителя-дослідника.

Предметом особливої уваги експериментальної роботи має бути організація і проведення педагогічного експерименту, який характеризується обґрунтованим вибором експериментальних і контрольних класів або груп, достатньою тривалістю, правильним визначенням статистичної вибірки.

Педагогічні дослідження спрямовуються переважно на вивчення актуальних педагогічних проблем, пов’язаних із предметною діяльністю особистості, яка розвивається, та експериментальну апробацію нових педагогічних технологій. Діяльність, про яку йде мова, має бути особистісно розвивальною, тобто її кінцева мета – розвиток особистості дошкільника, школяра, вчителя, тобто осіб, залучених до цієї діяльності.

Реалізація дослідно-експериментальної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах області регламентується Положенням про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад (наказ МОН України 20.02.2002 № 114; у редакції наказу МОН України 23.11.2009 № 1054, зареєстрованого Міністерством юстиції України 16 грудня 2009 р. № 1217/17233). Зазначеним нормативним документом (п. 1.5) визначено, що «статус експериментального навчального загальноосвітнього закладу регіонального рівня надається загальноосвітньому навчальному закладу, на базі якого здійснюється дослідно-експериментальна робота з перевірки результативності та можливості застосування у практичній діяльності: варіативної складової змісту загальної середньої освіти; систем організації навчально-виховного процесу; інноваційних педагогічних та управлінських технологій» [1].

З урахуванням основних тенденцій державної освітньої політики, напрямів модернізації структури, змісту й організації освіти на засадах компетентнісного підходу в експериментальних навчальних закладах регіонального рівня досліджуються та апробовуються інноваційні підходи щодо можливості встановлення рівноправних партнерських стосунків між учителями та учнями, організації в процесі навчання продуктивної співпраці тих, хто навчається, орієнтації навчання на результат і набуття учнями найважливіших компетентностей, можливості практичної реалізації технологічного, суб’єкт-суб’єктного й особистісно зорієнтованого підходів до організації педагогічного процесу тощо.

Початок третього тисячоліття – час становлення інформаційного суспільства, яке докорінним чином змінює характер праці людей. Вона стає все більш інтелектуальною, зорієнтованою на швидке прийняття рішень. Такі зміни спонукають систему освіти до модернізації. Соціальним замовленням для школи стає підготовка молодого покоління, адаптованого до життєвих обставин, що швидко змінюються.

Найважливішими завданнями педагогічної науки й освітньої практики стають: аналіз змін, які відбуваються під впливом соціально-економічних та історичних змін у суспільстві, визначення ролі й статусу освіти; в сучасному світі, осмислення і розробка існуючих форм освіти, що відповідають новим потребам людей.      

  Предметні компетенції формуються лише в межах відповідних навчальних предметів і мають конкретну будову. Наприклад, структурними елементами хронологічних (просторових) компетенцій є, насамперед, уміння: визначати точку відліку часу; виокремлювати етапи історичних подій і процесів; порівнювати події за часом та їх тривалістю; визначати наступність подій у часі; відносити дати та події до відповідних історичних періодів і епох; тлумачити хронологічні поняття; виявляти ієрархічність подій і тривалість процесів.

 Історичні знання сприяють формуванню власної думки, але разом з тим вчать цінувати та поважати думки інших.

Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у розробці змісту і методики застосування такої педагогічної технології, яка б підвищила рівень історичної компетентності учнів. Серед педагогічних технологій, що нині застосовуються під час навчання історії у школі, і мають прагматичну спрямованість на результат, який з'являється у процесі вирішення тієї чи іншої проблеми, найпродуктивнішою, визнано проектну технологію навчання історії. Саме розробка і впровадження цієї технології у навчальний процес буде логічним продовженням нашого дослідження.

Сьогодні в Україні загальновизнана необхідність зміни стратегії навчання у загальноосвітній школі. Відбувається певна трансформація традиційного освітнього середовища та його перехід на новий зміст і структуру. Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти і Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти вміння учнів аналізувати отриману інформацію, перевіряти й переосмислювати її, самостійно приймати рішення, мислити гнучко і неупереджено, визначено одним із пріоритетних напрямів державної політики у розвитку освіти.

Таким чином, потреба шкільної практики, зокрема середньої та старшої школи, у  зміні традиційних підходів та розвитку та формування історичної компетентності школярів, зумовили вибір теми дослідно-експериментальної роботи «Формування історичної компетентності учнів засобами археології та музеєзнавства».

Метою експерименту є впровадження в освітній процес системи педагогічних впливів і засобів археології та музеєзнавства, спрямованих на розвиток історичної компетентності  учнів.        

Існує принципова можливість такої організації процесу навчання учнів базової і повної середньої освіти, за якою поряд з формуванням фундаментальних знань, вмінь і навичок відбувається цілеспрямоване формування їх історичної компетентності. Гіпотеза буде підтверджена, якщо вдасться створити таку систему педагогічних впливів, яка буде володіти наступними властивостями:

  • система реалізується в межах звичайних уроків середньої і загальноосвітньої школи;
  • ... Читати далі »
Переглядів: 284 | Додав: director | Дата: 16.02.2016 | Коментарі (0)

 

Про перебування тут професійного військового контингенту говорять і знахідки остеологічних матеріалів, а саме понад тисячу екземплярів тваринних кісток (візуально, це кістки великої та малої рогатої худоби, свиней та диких тварин) та рибних кісток і луски. Така кількість знахідок кісток може пов’язуватися, або із централізованим постачанням тварин і риби гарнізону, чи з утримуванням його за рахунок натуральних податків із місцевого населення.

Стосовно проживання на городищі професійних воїнів говорять і матеріали про їх дозвілля. Це знахідки 14 гральних кубиків та рогових заготівок для їх виготовлення. Очевидна, гра в кості була найпоширенішою формою відпочинку контингенту гарнізону.

На пам’ятці виявлено невелику кількість прикрас, до яких відносяться бронзовий гудзик, бронзові кільця й браслет та натільний свинцевий хрестик, та предметів побуту і знарядь праці, що ще раз засвідчує специфічність життя і занять воїнів гарнізону.

При розкопках пам’ятки знайдено 11 монет, які дозволяють визначити час існування та загибелі городища. Виявлені монети представлені 5 празькими обрізаними грошами (діаметр 2,6–2,5 см, вага 1,2–2,5 г) відкарбованими при королях Яні І Люксембурзькому (1310–1346) (4 примірники), Карлі І (1346–1378) (1 примірник), двома мідними і двома срібними наслідуванням монет Золотої Орди (найвірогідніше срібні номінали є наслідуваннями київського князя Володимира Ольгердовича (1362-1394) золотоординським монетам хана Джанібека (1351-1353), срібним денарієм м. Аквілея, карбованим при Бернтранді (1334–1350) та срібним угорським денарієм Людовіка І (1342–1382 рр.). В цілому всі нумізматичні знахідки вкладаються в хронологічний діапазон 60–70-х рр. XIV ст. Цим часом, очевидно, й слід датувати період існування та загибелі городища.

Підтверджують подібне датування також віднайдені під час розкопок сфрагістичні пам’ятки: масивна печатка-матриця та свинцева торгівельна пломба. Перша із них була знайдена поблизу великого дерев’яного будинку, де, очевидно, перебувала резиденція військової адміністрації залоги, а друга – в підніжжі городища на території поселення. Щодо останньої із цих знахідок, то вона належить до числа поширених на теренах цілої середньовічної Європи торгівельних пломб, якими опечатували різноманітні товари, що йшли на експорт[1]. Крім всього іншого, знахідка торгівельної пломби на городищі дає підстави зробити висновок про його прикордонне розташування, адже пломби подібного типу знімалися з товарів саме під час проходження прикордонної митниці, з чим зокрема пов’язана наявність величезної кількості подібних пломб поблизу Дорогичина, що був одним з головних прикордонних міст Русі на західному напрямі[2]. Разом з тим, одиничність знахідки, має вказувати на те, що прикордонне розташування городища в с. Зелена Липа тривало недовго – вірогідно декілька років перед загибеллю поселення.

Наявні на пломбі (діаметр якої становить 1,31 мм, товщина 0,51 мм, вага – 2,9 г) зображення дозволяють встановити, як її походження так і приблизний час виготовлення. На одній з її сторін зображена вежа з чотирма зубцями та прочиненими воротами, на іншій – геральдична лілія в колі в оточенні затертого напису, з якого видно декілька маюскульних літер. Наявність на пломбі фігури лілії дозволяє прив’язати знахідку до часів правління угорського короля (1342–1382) Людовика І Анжуйського, за якого військово-політична та економічна експансія Корони св. Стефана сягнула берегів Дністра[3]. У 1354 р. угорські війська здійснили похід у степи, наслідком якого стало підпорядкування владі короля Людовика країни Прославії (майбутньої Брацлавської землі)[4]. Вірогідно, що саме у цей час городище в с. Зелена Липа на деякий час могло стати прикордонним пунктом угорських володінь (центром угорської Прославії очевидно стала заснована на лівобережжі Дністра фортеця Нестервар, тобто – Дністровий замок).

 

висла_печать

 

торгівельна пломба з городища в с. Зелена Липа

 

Прославія перебувала у політичній орбіті Угорського Корони вірогідно до зламу 50-х – 60-х рр. XIV ст. Принаймні, вже в часі Синьоводської битви 1362 р. за ці терени змагалися Литовсько-Руська держава і татарські правителі Хаджибей, Кутлу-Буга і Димитрій, в той час як Угорське королівство було виключене з цієї боротьби. Кінець угорського контролю над Прославією на нашу думку варто пов’язати власне з утворенням у цей час незалежного (і до того ж ворожого щодо Угорщини) Молдавського господарства, територія якого відрізала Прославію від земель Корони св. Стефана. Колишні угорські володіння за Карпатами, таким чином, виявилися поділеними між Великим князівством Литовським і Руським та новоутвореною Русо-Влахією, кордон між якими відтоді проходив уздовж Дністра. Городище в с. Зелена Липа, розташоване над правим берегом середньої течії Дністра, таким чином мало стати одним з північних форпостів держави воєводи Богдана.

Наскільки важливим у цей період було стратегічне значення цієї фортеці для Молдавського господарства свідчить знахідка печатки-матриці, яка, відповідно до наявних на ній зображення та легенди, атрибутується, як належна воєводі Богдану. Печатка, робоча частина якої має круглу форму (розміром 24 мм), містить у своєму полі зображення п’ятипелюсткової троянди з крапкою в середині. Малюнок зроблено дещо схематично. Так, приміром, пелюстки позначені лише лініями, які відокремлюють їх одну від одної, та зовнішнім колом без помітних заоруглень зовнішніх країв пелюсток.

 

печатка воєводи Богдана І-до реставрації

матриця печатки воєводи Богдана І з городища в с. Зелена Липа

 

Легенду виконано латинським маюскулом середини XIV ст. Окремі літери, через пошкодження матриці, прочитуються лише гіпотетично, але в цілому стан збереження печатки дозволяє відчитати напис: + S * [BOH]DANI * WЄWOD : (тобто – печатка Богдана воєводи). Легенда починається з розділового хрестика, а закінчується двокрапкою. Слова відокремлені одне від одного розетками. Напис оточено з обох боків крапковими обідками. Варто відзначити, що латиномовні легенди характерні для молдавських печаток (як господарських, так і боярських) саме другої половини XIV ст.

 

6   13   15

 

печатки пана Станiслава Ротомпана Єловського 1387 р.

печатка пана Iвана Петровича Стравича 1393 р.

печатка пана Бирли Хорловського 1387 р.

 

Зокрема, латинським маюскулом було виконано напис на печатці воєводи і господаря молдавського (1374–1391) Петра І Мушата від 1387 р.[5] Так само, як і на печатках русо-влахійських панів радних Станіслава Ротомпана Єловського від 1387[6] і 1395 рр.[7], Івана Петровича Стравича від 1393 р.[8], Бирли Хорловського від 1387 р.[9], Романа Сіретського від 1395 р.[10], сучавського дворника (1401–1424) Івана пана від Тулови від 1407 р.[11] (матрицю печатки було виготовлено в кінці XIV ст.). Мінускульним шрифтом виконано напис на печатці Драгоша витязя пана від Німця від 1391 р. ... Читати далі »

Переглядів: 959 | Додав: director | Дата: 15.02.2016 | Коментарі (0)

« 1 2 3 4 5 »

Copyright MyCorp © 2024