Виникнення Молдавського господарства («Ρωσοβλαχία», «Рүсовлахиѧ», «Россовлахиѧ», «Молдославиѧ» середньовічних джерел)[1], державного утворення, що постало на південних околицях Руського королівства (Галицько-Волинської держави) в середині XIV ст.,[2] пізніша літописна традиція пов’язувала з іменем марамороського воєводи Драгоша. Відповідно до цих переказів, під час полювання на тура останній перейшов Карпати і зупинившись в долині річки Молдави вирішив привести з Марамороської землі переселенців і заселити цю країну, що за назвою річки почала іменуватися – «Землѧ Молдавскаѧ». Прикметно, що різні варіанти зафіксованої в літописах легенди незмінно подають інформацію про впольованого Драгошем тура, зображення голови якого відтоді мало б стати гербом Молдавського господарства.
Зокрема, Бистрицький літопис початку XVI cт. говорить про це так: «В лѣто 6867 прииде Драгоше воевода ѿ Угорской земли, ѿ Марамурыша, за туром на лов и господствовал 2 лѣта»[3]. Аналогічна інформація міститься в Слов’яно-молдавському літописі «Библиотеки Российской академии наук»: «ѿ създаниа же миру до лѣта сих царие 6867 лѣть. ѿтолѣ произволениемь Божиемь начѧсѧ Молдавскаа земли. Прииде Драгоше воевода ѿ Угръской земли, ѿ Марамурша, за туромь на ловь»[4], Путнянському першому літописі: «Прииде Драгоше воевода ѿ Угорска землh, ѿ Маррамурреша, на ловъ за туромъ и господствова 2 лѣта»[5], Путнянському другому літописі: «Прииде Драгоше воевода ѿ Угорской земли, ѿ Марамуриша, за туром на лов и господствова 2 лѣта»[6], а також Молдавсько-польському літописі: «Z Bożei voley napirwssi voievoda Dragossa iako loviecz przissedl od Vegersky ziemie, miasta i rzeki Omaramarussa, za turem na lowy, ktorego zabil na tei rzecze Moldavie i tam ze bil wessol z svoymy pany. Tam ze mu szię ta ziemia podobala i zostal w ny i ziemię ossadzal themiss volochi vęgierskiemy i bil hospodarem dvie liczie»[7].
«Сказание вкратцѣ о молдавскых господарехъ отколе начасѧ Молдавскаа землѧ въ лѣто 6867» подає цю легенду в найбільш розгорнутому вигляді: «И в нихъ бѣ чловѣкъ разуменъ и мужественъ именемъ Драгожъ и поиде себѣ со дружиною на ловъ звѣринъ и наидоша под горами высокими слѣдъ туров и поидоша слѣдомъ за туромъ чрез горы высокие и перейдоша высокиа планины, сии рече горы и преидоша за туромъ на мѣсто долние и краснейшие и наехаша тура у рекы на брегу под вербою и его убиша и насытишасѧ ѿ лова своего. И прииде имъ ѿ Бога во сръдце мысль, дабых разсмотрили себѣ на жительство мѣсто и вселисѧ ту и съвокупишасѧ единомышлено и восхотѣша всѣ пребыти ту и возвратишасѧ воспѧть и повѣдаша своимъ всѣм о красотѣ земли и о рѣках и о криницахъ, дабы вселисѧ ту, и ихъ дружина мысли их похвалиша и восхотѣша пойти тамо, гдѣ они быша и мѣсто пусто и во край татарьскых кочевнищь, и биша челомъ Владиславу, королю угорьскому, дабы их ѿпустилъ пойти. Владиславъ же король ѿпусти их с великою милостью. И пойдоша они ѿ Марамуриша со всею дружиною и з женами и з дѣтми через горы высокие, ово лѣс просѣкаа, ово камение прибираѧ, и прейдоша горы Божиею помощию и прийдоша на мѣсто гдѣ Драгошь тура уби, и возлюбиша и вселишасѧ в ту и выбра из своей дружины себѣ мужа разумна именемъ Драгоша и назваша его себѣ господаремъ и воеводою. И ѿтоле начашасѧ Божиимъ произволениемъ Молдавскаѧ землѧ. И Драгошь воевода насади пръвое мѣсто на рекѣ на Молдавѣ и потомъ насадиша мѣсто Бани и иные мѣста по рекамъ и по криницамъ и учиниша себѣ печать воеводскую во всю землю турью голову, и господьствовалъ на воеводствѣ лѣта два»[8].
Крім численних подробиць (про згоду угорського короля на переселення, заснування першої молдавської столиці Бані та ін.) «Сказание» повідомляє про виготовлення воєводської (державної – «во всю землю») печатки з зображенням голови тура. Даний герб від часів правління (1374–1391) Петра І Мушата незмінно розміщувався на господарських печатках[9]. В цей же період він з’являється і на на монетах, які били молдавські господарі[10].
Таким чином, підтверджене джерелами використання фігури турової голови в якості державного герба Молдавського господарства можемо констатувати щонайпізніше від останньої третини XIV ст. (від початку панування в Молдавії династії Мушатів). Натомість, питання про геральдичну символіку Русо-Влахії за попередніх правителів лишається відкритим. Пізніші літописні відомості про впровадження молдавського державного герба воєводою Драгошем очевидно слід визнати такими, що відображали стан речей на час написання самих літописів у XV–XVI ст., а не ситуацію середини XIV ст.
Герботворення Драгошидів (Драго-Сасів, Драгфі) вірогідно мало певний стосунок до становлення державної геральдики Молдавського господарства. Адже фігури герба, уживаного представниками цього роду в Угорському королівстві та Руських землях Корони Польської (на блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки)[11], присутні в якості другорядних фігур молдавського герба – зірка і півмісяць супроводжують зображення турової голови вже на найдавніших молдавських печатках і монетах[12]. Разом з тим, відсутність в гербах нащадків воєводи Драгоша будь-яких натяків на використання фігури турової голови вказує на малоймовірність зв’язку цього герба з літописним героєм-засновником «Земли Молдавскои».
Варто звернути увагу також на ту обставину, що попри літописну традицію, воєвода Драгош не був засновником русо-влахійської державності. Його діяльність на теренах майбутнього Молдавського господарства провадилася в контексті спрямованої на Схід експансивної політики угорського короля (1342–1382) Людовика І Анжуйського[13]. За сприяння останнього воєводі вдалося закріпитися в районі середньої течії річки Молдава, та створити залежне від Угорської Корони володіння з центром у Бані (Moldvabánya). За таких обставин навряд чи могла йти мова про вироблення осібного територіального герба для щойно створеного ленного володіння, яке жодним чином не могло претендувати на скільки-небудь окремішнє державно-політичне значення.
Натомість, цілком інша політична ситуація склалася навколо сусіднього з маркою Драгошидів державно-політичного утворення з центром у Радівцях, засновником якого був колишній марамороський воєвода Богдан (його слов’янське ім’я, так само як й ім’я його сина Владислава (Лацка), поруч з православним віровизнанням, може свідчити про їх руське походження)[14]. Останній мав довготривалий конфлікт з угорським урядом (в документі від 1349 р. його названо «знаним ворогом нашого королівства»), що й спровокувало його переселення, на чолі з частиною марамороського населення, на схід за Карпати. Невдовзі по тому він вступає у військовий конфлікт з Драгошидами, що стали на чолі угорської каральної експедиції спрямованої проти Богдана на зламі 1359–1360 рр.[15] Після кількарічного протиборства воєводі Богдану вдалося здобути вирішальну перевагу над Драгошидами та опанувати їхні володіння. У 1365 р. державний суверенітет новоутвореного господарства визнано угорським королем[16].
[1] Miklosich F., Müller I. Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana collecta. – Vol. II: Acta patriarchatus Constantynopolitani. – Vindobonae, 1862. – P. 241–245, 494–495; Григорович В. Что значит Россовлахия в греческих документах? // Труды третьего археологического съезда в России. – Том ІІ. – К., 1878. – С. 49–50; Очерки внешнеполитической истории Молдавского княжества (последняя треть XIV – начало XIX века). – Кишинёв, 1979. – С. 23; Зеленчук В., Полевой Л. Расселение восточнороманского населения в Днестровско-прутском междуречье (XIV–XV веков) // Славяно-молдавские связи и ранние этапы этнической истории молдаван. – Кишинёв, 1983. – С. 120; Czamańska I. Mołdawia i Wołoszczyzna wobec Polski, Węgier i Turcji w XIV i XV wieku. – Poznań, 1996. – S. 22; Скочиляс І. Галич після Галича: Пониззя (Русо-Влахія) у ХІІ–XIV століттях та утворення Молдавського князівства // Княжа доба: історія і культура. – Вип. V. – Львів, 2011. С. 29–31.
[2] Буковина – її минуле і сучасне. – Париж, 1956. – С. 110; История Молдавской ССР. – Т. I. – Кишинёв, 1965. – С. 87–88; Мохов Н. Молдавия эпохи феодализма. – Кишинёв, 1964. – С. 115–116; Параска П. Золотая Орда и образование Молдавского феодального государства // Юго-Восточная Европа в средние века. – Кишинёв, 1972. – С. 181–182.
[3] Славяно-молдавские летописи XV–XVI веков. – М., 1976. – С. 24.
[9] Однороженко О. Руські королівські, господарські та князівські печатки ХІІІ–ХVІ ст. – Харків, 2009. – С. 65–71, 208–227.
[10] Iliesçu O. Îndreptări şi întregiri mărunte cu privire la unele emisiuni monetare feudale ale ţărilor romîne // Studii şi cercetări de Numismatică. – Vol. I. – Bucureşti, 1957. – P. 217–240; Полевой Л. Редкая серия молдавских городских монет Белгорода на Днестре и некоторые вопросы его истории XV в. // Нумизматические исследования по истории Юго-Восточной Европы. – Кишинёв, 1990. – С. 165–179; Беляков А. Медные монеты белгородской чеканки середины XV в. // Нумизматические исследования по истории Юго-Восточной Европы. – Кишинёв, 1990. – C. 180–185; Jitaru G. Blazoane domneşti în Ţara Romănească şi Moldova. Sec. XII–XV. – Chişinău, 1997. – P. 166–186; Огуй О. Історія обігу грошових одиниць та їх найменувань на Буковині. Молдавський період. – Частина І: 1370–1475. – Чернівці, 2009. – С. 147–173; Огуй О. Історія обігу грошових одиниць та їх найменувань на Буковині. Молдавський період. – Частина ІІ: 1475–1585. – Чернівці, 2010. – С. 153–164; Огуй О. Монетні знахідки на Буковині. Системно-квантитативне зіставлення. – Чернівці, 2008. – С. 23–30.
[11] Wyrostek L. Rόd Dragόw-Sasόw na Węgrzech i Rusi Halickiej. – Krakόw, 1932. – S. 110–129; Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства та Руських земель Корони Польської XIV–XVI ст. – Харків, 2009. – С. 72–78.
[12] ІР НБУВ, ф. 5, спр. 3592; AGAD, Perg. 5302; Perg. 5303; Perg. 5304; Perg. 5305; Perg. 5307; Perg. 5308; Perg. 5309; Perg. 5310; Perg. 5311; Perg. 5312; Perg. 5313; Perg. 5314; Perg. 5329; Perg. 5330; Perg. 5331; Perg. 5334; APK, ASang, Perg. 40; BPAN, Perg. 370; Bogdan D. O străveche matrice de pecete romînească // Studii şi materiale de istorie medie. – Vol. I. – Bucureşti, 1956. – P. 249–259; Cernovodeanu D. Ştiinţa şi arta heraldică în România. – Bucureşti, 1977 – Р. 257; Şimanschi L. Cele mai vechi sigilii domneşti şi boiereşti din Moldova (1387–1421) // Anuarul Institutului de istorie şi arheologie «A.D.Xenopol».– Vol. XVII. – Iaşi, 1980. – P. 154–155; Огуй О. Історія обігу грошових одиниць та їх найменувань на Буковині. – Частина І. – С. 156–159.
[13] История Венгрии. – Т. I. – М., 1971. – С. 189; Параска П. Политика Венгерского королевства в Восточном Прикарпатье и образование Молдавского феодального государства // Карпато-дунайские земли в средние века. – Кишинёв, 1975. – С. 34–35; Дашкевич Я. Угорська експансія на золотоординське Поділля 40-х – 50-х років XIV ст. // Україна в минулому. – Вип. V. – Київ–Львів, 1994. – С. 47–51.
[14] Скочиляс І. Галич після Галича. – С. 52.
[15] Czamańska I. Mołdawia i Wołoszczyzna wobec Polski, Węgier i Turcji w XIV i XV wieku. – Poznań, 1996. – S. 25–28.
[16] История Молдавской ССР. – Т. I. – С. 87; История Румынии / И. Болован, И.А. Поп. – М., 2006. – С. 184–186; Огуй О. Історія обігу грошових одиниць та їх найменувань на Буковині. – Частина І. – С. 28; Скочиляс І. Галич після Галича. – С. 52.
|
