Археологічне відкриття зроблене нещодавно українськими археологами під час розкопок городища в с. Зелена Липа дозволило, як суттєво посунути нижню хронологічну межу засвідченої джерелами молдавської геральдичної традиції (відсуваючи її практично на період утворення самої Русо-Влахійської держави), так і остаточно з’ясувати питання, щодо зовнішнього вигляду державно-династичного герба засновника Молдавського господарства воєводи Богдана І.
Городище в с. Зелена Липа (Хотинського р-ну, Чернівецької обл.) є однією із добре вивчених пам’яток Буковини XIV ст. Укріплення, від якого збереглася система масивних валів та глибоких ровів, розміщене в урочищі Городище (Щовб). Воно розташовується на високому мисі, утвореному корінним берегом Дністра та долиною р. Зіньків (Заньків), у північно-східній околиці села. Пам’ятка (в історіографії відома, як Перебиківське городище) була виявлена Б.О. Тимощуком і досліджувалася ним у 1969–1970 рр.[1] Знайдені на городищі матеріали дозволили досліднику визначити час його існування в межах другої половини ХІІІ – середини ХІV ст. Нові роботи по вивченню пам’ятки були здійснені експедицією під керівництвом С.В. Пивоварова протягом 2000–2004 рр. та дослідженнями у 2008–2009 рр.[2]
Вивчення городища дозволило отримати цінні дані про різні сторони діяльності його гарнізону і час функціонування цієї неординарної пам’ятки у Середньому Подністров’ї. Перш за все привертають увагу оборонні укріплення пам’ятки, які були збудовані за чітким планом і вимагали застосування праці чисельного колективу людей. Оборонна система городища складається із 4 смуг (вали і рови), які захищали центральний майданчик городища із напільної сторони та закінчення мису. Перший дугоподібний вал із ровом довжиною 225 м (висота валу 1–1,8 м, ширина – 6–8 м, ширина рову 4–6 м, глибина – 0,5–0,7 м) захищав з напільної сторони досить велику площадку мису. Він був споруджений, очевидно, ще в ранньозалізному віці та використовувався надалі у часи середньовіччя. Через 320 м площадку мису, яка природньо сильно звужується, захищав ще один рів із валом. Його довжина 25 м (висота валу 1,5–2 м, ширина – 6–7 м, ширина рову 6–8 м, глибина – 2–2,5 м). Наступний рів і вал (висота валу 1,7 м, ширина – 7–9 м, ширина рову 8 м, глибина – 2 м) знаходилися на віддалі 57 м від першого. Вони навскіс перегороджували площадку мису. В східній частині вал має округле завершення. Можливо, у цьому місці знаходилася башта. Через 7–15 м від нього знаходилися рів і вал (висота валу 1,5–2 м, ширина – 8–9 м, глибина рову – 3–4,5 м, ширина – 16 м), які захищали центральну площадку городища розмірами 56х37 м. Із протилежного боку площадки знаходилися вал та рів (висота валу 0,7 м, ширина – 7–9 м, ширина рову – 8–10 м, глибина – 2–2,5 м). Зразу ж за ним розташовувалася площадка розмірами 30х18 м, де виявлені рештки дерев’яної башти, а нижче по схилу мису вал (висота валу 1–1,5 м, ширина – 5–6 м) та рів-ескарп (ширина рову 9–16 м, глибина – 1–1,5 м). Таким чином, городище мало ешелоновану оборонну систему, яка із напільного боку складала захищену територію загальною довжиною близько 380 м, а з боку кінця мису – 25 м. В оборонну систему входили, очевидно, також дві дерев’яні башти розташовані з обох кінців мису.
Центральна площадка городища була забудована спорудами різного призначення. Так, у центрі знаходився великий дерев’яний будинок, нижче ще один двоповерховий будинок для воїнів, по краю площадки зафіксовані сліди ще від шести наземних приміщень менших розмірів, а також стаєнь і господарських будівель. Всі будівлі були споруджені із дерева, більшість із них мали кам’яні фундаменти, складені без зв’язуючого розчину. Особливістю споруд було те, що всі вони споруджені із дощок із використанням великої кількості цвяхів різних розмірів. Завдяки цьому під час обстрілів із каменеметальних машин у спорудах втрачалися лише окремі частини стін, але вона не руйнувалася повністю, як це було при будівництві споруд зрубної конструкції.
Під час досліджень культурних нашарувань городища зафіксовано сліди тривалої облоги і штурму. По всій площі пам’ятки простежуються вугільно-попельні лінзи, особливо на місці споруд, які говорять про пожежі на городищі. В різних місцях центральної площадки виявлені хаотично розкидані предмети озброєння, знаряддя праці тощо. Все це свідчить, на нашу думку, що укріплення були знищені під час потужної атаки, яка, очевидно, відбувалася із різних сторін.
[1] Тимощук Б. Звіт про розкопки древньоруського городища в с. Перебиківці Хотинського району Чернівецької області в 1969 р. // Науковий архів Інституту археології НАН України. – ФЕ. – № 5502. – 1969. – С. 1–10; Тимощук Б. Военная крепость ХІІІ–ХІV вв. на Среднем Днестре // Археологические открытия 1969 г. – М., 1970. – С. 291–292; Тимощук Б. Археологічні дані про приналежність Північної Буковини до Галицької Русі в ХІІ–ХІV ст. // Минуле і сучасне Північної Буковини. – К., 1972. – С. 12–13; Тимощук Б. Давньоруська Буковина. – К., 1982. – C. 87–93, 182.
[2] Пивоваров С. Озброєння воїна XIV ст. з Середнього Подністров’я (за даними археологічних розкопок в с. Зелена Липа) // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Збірник наукових статей. – Чернівці, 2003. – Ч. І. – С. 120–124; Пивоваров С. Археологічні матеріали XIV ст. з пам’яток межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра // Suceava. Anuarul complexului muzeal Bucovina. – T. XXXI–XXXIII. – Suceava, 2007. – P. 103–126.