А. А. Вамуш,

кандидат історичних наук

викладач кафедри методики викладання

суспільно-гуманітарних дисциплін ІППО ЧО

(Чернівці)

М. І. Боднарюк,

директор Опришенської ЗОШ,

керівник гуртка «Юні археологи»

(Чернівці)

 

УПРОВАДЖЕННЯ ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРМЕНТАЛЬНОЇ РОБОТИ У КОНТЕКСТІ ШКІЛЬНОЇ СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧОЇ ОСВІТИ

 (на базі Опришенської ЗОШ, Глибоцького району,

Чернівецької області)

 

 

Дослідно-експериментальна робота у навчальному закладі – це поєднання пошуку найбільш ефективної педагогічної системи через дослідну роботу, розробку програми експерименту та її реалізацію. Необхідність і важливість її проведення полягає в набутті учнями важливих компетентностей. Предметні компетенції формуються лише в межах відповідних навчальних предметів і мають конкретну будову. Тому впровадження в освітній процес системи педагогічних впливів і засобів археології та музеєзнавства, спрямовано на розвиток історичної компетентності  учнів.

Ключові слова: дослідно-експериментальна робота, шкільна освіта, історія, археологія, музеєзнавство.

 

Реформування національної системи освіти спричинило потребу в оновленні діяльності навчального закладу. Одним із компонентів модернізації освітньої галузі є дослідно-експериментальна робота. З огляду на це до дослідницької (гностичної) діяльності вчителя нині посилено увагу.

Педагогічне дослідження – це процес і результат діяльності, спрямованої на одержання нових знань про закономірності навчання, виховання і розвитку особистості, про структуру, теорію, методику і технологію організації навчально-виховного процесу, його зміст, принципи, методи і прийоми здійснення.

Оскільки єдино правильним і ефективним шляхом перевірки результативності запровадження інновацій у системі освіти є експеримент, експериментальна робота є складовою інноваційної діяльності.

Дослідно-експериментальна робота у навчальному закладі – це поєднання пошуку найбільш ефективної педагогічної системи через дослідну роботу, розробку програми експерименту та її реалізацію, включаючи і процес удосконалення масової педагогічної практики на основі отриманих результатів експерименту. Необхідність і важливість проведення дослідно-експериментальної роботи полягає не тільки в отриманні нового педагогічного знання та досвіду, але і в набутті учнями важливих компетентностей та є засобом зростання професіоналізму вчителя-дослідника.

Предметом особливої уваги експериментальної роботи має бути організація і проведення педагогічного експерименту, який характеризується обґрунтованим вибором експериментальних і контрольних класів або груп, достатньою тривалістю, правильним визначенням статистичної вибірки.

Педагогічні дослідження спрямовуються переважно на вивчення актуальних педагогічних проблем, пов’язаних із предметною діяльністю особистості, яка розвивається, та експериментальну апробацію нових педагогічних технологій. Діяльність, про яку йде мова, має бути особистісно розвивальною, тобто її кінцева мета – розвиток особистості дошкільника, школяра, вчителя, тобто осіб, залучених до цієї діяльності.

Реалізація дослідно-експериментальної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах області регламентується Положенням про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад (наказ МОН України 20.02.2002 № 114; у редакції наказу МОН України 23.11.2009 № 1054, зареєстрованого Міністерством юстиції України 16 грудня 2009 р. № 1217/17233). Зазначеним нормативним документом (п. 1.5) визначено, що «статус експериментального навчального загальноосвітнього закладу регіонального рівня надається загальноосвітньому навчальному закладу, на базі якого здійснюється дослідно-експериментальна робота з перевірки результативності та можливості застосування у практичній діяльності: варіативної складової змісту загальної середньої освіти; систем організації навчально-виховного процесу; інноваційних педагогічних та управлінських технологій» [1].

З урахуванням основних тенденцій державної освітньої політики, напрямів модернізації структури, змісту й організації освіти на засадах компетентнісного підходу в експериментальних навчальних закладах регіонального рівня досліджуються та апробовуються інноваційні підходи щодо можливості встановлення рівноправних партнерських стосунків між учителями та учнями, організації в процесі навчання продуктивної співпраці тих, хто навчається, орієнтації навчання на результат і набуття учнями найважливіших компетентностей, можливості практичної реалізації технологічного, суб’єкт-суб’єктного й особистісно зорієнтованого підходів до організації педагогічного процесу тощо.

Початок третього тисячоліття – час становлення інформаційного суспільства, яке докорінним чином змінює характер праці людей. Вона стає все більш інтелектуальною, зорієнтованою на швидке прийняття рішень. Такі зміни спонукають систему освіти до модернізації. Соціальним замовленням для школи стає підготовка молодого покоління, адаптованого до життєвих обставин, що швидко змінюються.

Найважливішими завданнями педагогічної науки й освітньої практики стають: аналіз змін, які відбуваються під впливом соціально-економічних та історичних змін у суспільстві, визначення ролі й статусу освіти; в сучасному світі, осмислення і розробка існуючих форм освіти, що відповідають новим потребам людей.      

  Предметні компетенції формуються лише в межах відповідних навчальних предметів і мають конкретну будову. Наприклад, структурними елементами хронологічних (просторових) компетенцій є, насамперед, уміння: визначати точку відліку часу; виокремлювати етапи історичних подій і процесів; порівнювати події за часом та їх тривалістю; визначати наступність подій у часі; відносити дати та події до відповідних історичних періодів і епох; тлумачити хронологічні поняття; виявляти ієрархічність подій і тривалість процесів.

 Історичні знання сприяють формуванню власної думки, але разом з тим вчать цінувати та поважати думки інших.

Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у розробці змісту і методики застосування такої педагогічної технології, яка б підвищила рівень історичної компетентності учнів. Серед педагогічних технологій, що нині застосовуються під час навчання історії у школі, і мають прагматичну спрямованість на результат, який з'являється у процесі вирішення тієї чи іншої проблеми, найпродуктивнішою, визнано проектну технологію навчання історії. Саме розробка і впровадження цієї технології у навчальний процес буде логічним продовженням нашого дослідження.

Сьогодні в Україні загальновизнана необхідність зміни стратегії навчання у загальноосвітній школі. Відбувається певна трансформація традиційного освітнього середовища та його перехід на новий зміст і структуру. Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти і Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти вміння учнів аналізувати отриману інформацію, перевіряти й переосмислювати її, самостійно приймати рішення, мислити гнучко і неупереджено, визначено одним із пріоритетних напрямів державної політики у розвитку освіти.

Таким чином, потреба шкільної практики, зокрема середньої та старшої школи, у  зміні традиційних підходів та розвитку та формування історичної компетентності школярів, зумовили вибір теми дослідно-експериментальної роботи «Формування історичної компетентності учнів засобами археології та музеєзнавства».

Метою експерименту є впровадження в освітній процес системи педагогічних впливів і засобів археології та музеєзнавства, спрямованих на розвиток історичної компетентності  учнів.        

Існує принципова можливість такої організації процесу навчання учнів базової і повної середньої освіти, за якою поряд з формуванням фундаментальних знань, вмінь і навичок відбувається цілеспрямоване формування їх історичної компетентності. Гіпотеза буде підтверджена, якщо вдасться створити таку систему педагогічних впливів, яка буде володіти наступними властивостями:

• система реалізується в межах звичайних уроків середньої і загальноосвітньої школи;
... Читати далі »