Писемні джерела з історії села початку  ХV – першій половині ХVIII ст. досить суттєві . Вони представлені першою письмовою згадкою про село у грамоті Молдовського господаря Олександра Доброго (1400 - 1432) від 17 березня 1418 року1,  грамота Штефана Великого (1457 - 1504) про перелік церков і монастирів з 1490 року, де згадується і церква села Опришени, грамота  інших джерел кінця ХVII – початком ХVIII століття.

         Наведені писемні джерела не дають повного висвітлення місцевої історії і зобов’язують необхідність звернення до інших типів джерел.

         Найбільш важливими серед останніх є археологічні матеріали. На даний час на території села виявлено  чотири археологічні пам’ятки ХІV - ХVII ст., які представлені відкритими селищами.

         Археологічні джерела за своїм інформаційним наповненням неоднорідні. До них відноситься матеріали, які несуть різнопланові відомості про різні сторони діяльності середньовічного населення села, його матеріальну та духовну культуру. Значна кількість цього матеріалу добута гуртківцями під час ряд надземних пошуково - польових археологічних експедицій, та розвідок, проведених разом з чернівецькими археологами і зберігаються у фондах Опришенського музею археології та етнографії ім. Максиміліана Гакмана. Це матеріали з досліджень урочища Пе Вале, Дял, Фундоає та інших куточків, які проводилися із 2002 року. Більшість з цих матеріалів опублікована в пресі та інших виданнях, зафіксована у вигляді звітів в Буковинському центрі археологічних досліджень.

         Археологічні матеріали середньовічного часу репрезентовані й рідкісними монетними знахідками, перснями і прикрасами.

         Нумізматичні джерела несуть цінну інформацію про торгівельно – економічні стосунки, грошевий обіг місцевого населення. Поодинокі нумізматичні знахідки з села прив’язані до конкретних археологічних поселень середньовіччя, де виявляються і інші, не менш важливі, предмети. Цікавим є той факт, що в селі і досі розповсюджені легенди про різні скарби. Монетні знахідки з села безпосередньо не зв’язані з конкретними комплексами, але мають надійну прив’язку до археологічної пам’ятки.

         Етнографічні матеріали дозволяють отримати додаткову інформацію про життя та звичаї жителів села у середньовічний час. Так порівняльний аналіз етнографічних і археологічних матеріалів засвідчує побутування значної кількості предметів матеріальної культури (знарядь праці, побутових речей, прикрас), прийомів будівництва, народної агротехніки, розвитку ремесел і промислів від ХІV – до середини ХХ ст1.

         Археологічний матеріал, який дає уявлення про життя та побут мешканців села у ХІV - ХVII ст., походить з центру села. По різним археологічним артефактам вдалось встановити, що найбільші середньовічні поселення були розташовані в центрі села, на лівому і правому березі річки Опришанка. На цих поселеннях виявлено велику кількість уламків керамічного посуду. Рештки керамічного посуду дають можливість виявити точні місця розташування середньовічних поселень.

         Посуд становить переважну більшість формування на гончарному крузі, але трапляються і ліпні фрагменти посуду.

         Виготовлення посуду на гончарному крузі робило його дуже високоякісним, що відзначалося симетричністю форм, дбало виконаним орнаментом (Додаток Е).

         Гончарний круг давав можливості у прикрашенні посуду. Посуд здебільш орнаментований комбінаціями прямих і хвилястих горизонтальних ліній, нанесених по сирій глині, спеціальним різцем. Дуже ретельно виконаний орнамент покриває поверхню горщика від горла до середини або тільки у верхній частині горла. Прямий та хвилястий орнамент, нанесений в один чи більше рядків один під одним, в деяких випадках лінійний орнамент, розділяє хвилястий. Виявлені рештки посуду здебільш червоного та темно – сірого кольорів, від різноманітного посуду, починаючи від стаканів, чаш, мисок і закінчуючи великими горщиками1. Дані знахідки супроводжуються і великою кількістю знайдених кришечок від цього посуду (Додаток Є). Закріплення посуду робилось шляхом випалювання. Гончарний посуд напевно виробляли майстри гончарі, які спеціалізувалися на його виготовленні. З певністю можна підтвердити, що в ХІV - ХVII ст., виробництво гончарного посуду було справою окремих майстрів. Висока якість їхньої продукції базувалася на досконалому знанні властивостей глини, вмінь покращувати її склад за допомогою домішок, навиках формування посуду на гончарному крузі, а також використанні спеціальних печей – горнів для випалу керамічної продукції.

         Поверхневі дослідження середньовічних поселень, де зосереджена велика кількість кераміки, не дали можливість виявити печі – горни, тому можна припустити, що керамічний посуд привозився, а ліпний, мабуть, виготовлявся на місці.

         Кераміка ХVII ст., суттєво відрізняється від кераміки ХІV – ХVI ст. Керамічні уламки різних розмірів, здебільш сірого кольору, трапляються і червоного, виготовлена на гончарному крузі і орнаментована. Орнаменти нанесені здебільш на посуд спеціальними клеймами під час виготовлення у формі різних узорів. Майже весь посуд виготовлявся з вушками.

         Керамічні комплекси, що виступають, як найбільш масові знахідки, які трапляються практично на кожній пам’ятці, виступають джерелом для встановлення хронології та періодизації археологічних матеріалів. Це підтверджується і монетними знахідками. Так, наприклад, на середньовічному поселенні урочища Пе Дял, де виявлена велика кількість уламків кераміки, знайдена у квітні 2005 р., золота угорська монета кінця ХІV ст. А на урочищі Пе Вале монети початку та кінця ХVI ст.

         Серед  керамічних знахідок нараховуються і десяток люльок ХVII – ХVII ст., так званні козацькі або турецькі люльки.

         Важливу інформацію про рівень господарства та місцевого рільництва несуть знахідки знарядь праці для обробітку ґрунту. Саме вони  є основною категорією археологічного матеріалу для з’ясування типології цих знарядь, а отже, і продуктивності землеробства. На території села виявлено рештки тяглових та ручних знарядь для обробітку ріллі.  Це  залізний втульчастий  наконечник орного знаряддя (широко лопатевий), одне плужне широке чересло, дві окуття лопат і мотики. Розглянемо їх більш детально.

         Наконечник орного знаряддя, наральник виявлено на поселенні в центрі села   (квітень 2002 р.), на поверхні ґрунту (Додаток Ж).  Датується  XIV ст.   Довжина наральника має   17 см. а ширина 12 см.  У верхній стороні,  по середині зроблено отвір, за допомогою якого, наральник прикріплювався до дерев’яної частини плуга. Верхня частина плуга по краях зігнута у втулчатому вигляді, ширина втулки 10 см, довжина 8 см, товщина наральника 1 – 1,2  см. Наральник із асиметричними плечами і додатковими наварними смугами по краях1.

         Чересло так само походить з центру села урочища Пе Вале, довжиною у 10 см. шириною 6 см. по центру два отвори для прикріплення до дерев’яної частини плуга.

         Іншу категорію знахідок для обробітку ґрунту становлять рештки ручних знарядь праці. Це залізні окуття, так званні “рильця” від заступів і мотики. Два з них виявлено на поселенні урочища Пе Вале.

         Такі залізні окуття є металевими частинами переважно дерев’яних лопат (заступів). Лопати в той період, а подекуди й до кінця ХІХ ст., були дерев’яними і тільки нижня їх частина   оббивалася підковоподібною смугою металу, яка мала спеціальний паз для вставлення дерев’яної основи.

         Окуття лопати, знайдене на поселені  ХІV – ХVI ст., у 1993 р., досить добре збереглося, його розміри такі: довжина 12 см, максимальна ширина 13 см, ширина пластини окуття 4 см. Воно виготовлене з двох зварених пластин металу, має гострий робочий край і середню частину з трикутникоподібним розширенням (ширина 1.5 см, глибина 1.4, 1.6 см.) для з’єднання із дерев’яною основою. Друге окуття у відмінному стані і напевно використовувалось до кінця ХІХ ст. у 1956 році було передано місцевому вчителю історії, учнем Білецьким Іваном Манолієвичем, 1938 року народження. На даний час ці знаряддя зберігаються у фондах сільського музею.

         У 2007 році під час земельних робіт було виявлено залізну сокиру, приблизно  ХV ст., у хорошому стані.   

         Знахідки знарядь праці для обробітку ґрунту дають важливу інформацію про рівень розвитку місцевого рільництва.

На поселеннях села виявлена і середньовічна зброя. У 2004 році, в урочище Ин Дял, знайдено наконечник від стріли VІІ ст., у трикутній формі втулчатого типу, який належав, напевно, якимось з кочових племен. Серед знахідок поселення з урочища Пе Вале, зроблених у 2008 р., нараховується і залізна втулчита стріла приблизно XV століття , та шість свинцевих пістольних куль ХVI ст., різної ваги від 2 – ох до 9 –ти грам.

         З центру села походять і знайдений спис  XVІ ст. (Додаток З), довжина списа 25 см, довжина леза збереглась тільки до 8 см. На лезі помітні лінії, що направлені з центру леза у вверх в обидві сторони. Іншою знахідкою є метальний спис XV ст1. Цікавою знахідкою являється і частина пістоля XVІ ст., з позолоченими вставками по боках, з урочища Пе Вале (2006 рік). 

         Мало що відомо про поховальні обряди та духовну культуру жителів села у середньовіччі. Але гуртківцям школи вдалось встановити місцезнаходження середньовічного сільського цвинтаря та місця розташування першої церкви.  

         Більшість зібраних речей, які розповідають про історію села у середньовіччі походять з центру сучасного села, неподалік від річки Опришанка, місце на відстані 600 м. від якого знаходилась і перша церква села що згадується у 1490 році та середньовічний цвинтар.

Після ретельнішого дослідження поселення, поблизу річки Опришанка на поселенні знайдено незвичний срібний перстень печатка вагою у 4.90 грама з зображенням хрестика зверху (Додаток И). Срібний жіночий грушоподібний ґудзик вагою у 0.35 гр. позолочена прикраса, бронзова пряжка та чотири різні нашивні бляшки,  прикраси з бронзи різною вагою від 0.55 до 3.35 грама. На поверхні поселення зібрано багато бронзових пластинок від посудини. 

                  Після ретельного дослідження території, пошуковцями виявлено велику кількість різноманітного супутнього матеріалу, який дає більш повну інформацію про дане поселення урочища Пе Вале та її мешканців.