Дослідження середньовічної історії сіл – одна з важливих проблем вивчення розвитку Буковинського краю.

         Серед сіл Буковини,  середньовічна історія якого  ще не досліджена на належному рівні, нараховується і село Опришени, Глибоцького району. Різноманітний історичний матеріал, який стосується села, має важливе значення і для історії краю в цілому.

         Вивчення історичного розвитку села в добу середньовіччя спирається на значне коло джерел, які можна поділити на такі групи: писемні повідомлення, археологічний матеріал, дані нумізматики, топонімії, фольклору тощо. Всі вони несуть інформацію різної наукової значимості, доповнюють і уточнюють одне одного. Тому їх комплексне дослідження дає змогу отримати загальну картину історичного розвитку села. Поповнення джерельного матеріалу дозволить у майбутньому значно розширити уявлення про історію краю.

         Білою плямою в  історії села залишається  період раннього середньовіччя. З даного часу практично відсутні будь – які  письмові джерела, а археологічні матеріали досить фрагментарні.

Наполеглива багаторічна праця гуртківців археологічного гуртка Опришенської ЗОШ та випускників школи, які продовжують дослідження археологічних пам’яток села, дала свій позитивний результат. У 2012 році під час польових археологічних розвідок на поселенні середньовічного часу урочища Пе Вале виявлені перші ранньосередньовічні предмети в селі Опришени. До цього часу  ранньосередньовічні поселення в селі не були відомі.

Серед перших виявлених знахідок нараховуються пятипалчита фібула  VII ст., застібка від книги приблизно XII століття,  срібний перстень ХІІ ст.

Важливим елементом ювелірних прикрас костюма населення на території Буковини були пальчасті фібули. Їх знахідки відомі на пам’ятках VI-VII ст. (празько-корчакська археологічна культура)1. Фі­були цього типу зафіксовані й в старожитностях райковецької культури (VIII-IX ст.) в регіоні. Їх дослідження дає змогу розв’язати питання про місцеве виготовлення прикрас і певне змістове навантаження їх орнамен­тації. Знайдена фібула в селі Опришени скоріш за все що належить до славянських племен VII ст.(Додаток А) які проживали на території між Прутом і Серетом під час великих переселень.

 До ювелірних металевих прикрас костюма слов’янського населення Східної Європи доби раннього середньовіччя належать застібки, або фібули (латин. figo, fixi, fixvm - застібка, пряжка, скоба), якими проколювали і скріплювали (фіксували) кінці верхнього одягу (переважно плащів). Такі фібули різної конфігурації та типів виявлено на багатьох пам’ятках (поселення, могильники, скарби, випадкові знахідки) носіїв празько-корчакської та пеньківської археологічних культур. Особливо широкого розповсюдження у населення Східної Європи отримали так звані пальчасті (променеві) фібули, які вважаються характерною етнографіч­ною прикрасою слов’ян. Ми схиляємось до думки, що знахідка фібули з Опришен належить до носіїв празької культури, які заселяли територію села у ранньому середньовіччі. 

У серпні – вересні 2013 року виявлено нові цікаві знахідки серед яких срібний  перстень, витте кільце та бронзовий енколпіон приблизно XII – XIІІ століття.

Знахідки енколпіонів у міжріччі Серета та Прута рідкісні, а в Глибоцькому районі про знахідки таких артефактів не відомо.

Енколпіо́н — складаний нагрудний хрест давньокняжої доби. Складався з двох частин — спідньої й верхньої, та виготовлявся із дрібних металевих пластин. Хрести-енколпіони з’явилися на Русі, у X ст. в період поширення християнства1. Як правило, всередину таких хрестів вкладали мощі святих. Цей хрест був дуже поширений, але його знаходили не лише на території Київської Русі але зокрема і на Кавказі та у західній Європі. Монополію на його виготовлення мали київські майстри. Давньоруський хрест-енколпіон залишив один із значущих слідів в культурній спадщині Київської Русі, відображають художні і духовний спосіб життя, на зорі становлення християнської віри серед русичів. Він є важливою частиною історії ремесла - мистецтва художньої обробки металу і високої майстерності ремісників Київської Русі. Хрести енколпіони прийшли на Київську Русь разом з християнством з Візантії. Візантійські енколпіони були виконані з дорогоцінних матеріалів та за складною технікою. Дуже часто на самому хресті був напис - він повідомляв про те що саме знаходилося в ньому, а це головна святиня християнства - Частинки Дерева Христа на якому він був розіп’ятий. У енколпіони Київської Русі вкладалися частинки мощей або частинки освяченої просфори. Зображення на хрестах не є різноманітним. Найчастіше зображувалися - Діва Оранта або Одигітрія (Богоматір) з одного боку і Розп'яття з іншого боку (лицьова сторона). Іноді зображення Богоматері замінювалося  великим восьмикутним хрестом. По кінцях зображувалися різні святі, крім групи хрестів із зображенням святих Бориса і Гліба. Енколпіон з Опришен зберігся у доброму стані, чітко проглядаються зображення. Висота становить 7.9 см., ширина 5.6 см., вагою у 88.15 грама. (Додаток Б).

На території межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра зафіксовані знахідки 30 енколпіонів1. Енколпіони розрізняються за формою та розмірами, а непогано розроблена їхня типологія у сучасній археології дозволяє визначити час їхнього виготовлення, період побутування та встановити вірогідне місце продукування2. Енколпіон знайдений на середньовічному поселенні в селі Опришени належить до групи давньоруських і повторно відлитий з форми знятої з оригіналу.

Знайдений і один екземпляр книжкових застібок і два стержні для їх фіксації. Застібка двопетельчаста, виготовлена з бронзи, її довжина 2.9 см, ширина 2.0 – 1.3 см (Додаток В). Такого типу знахідки надійно відносять до елементів книжкових палітурок і вони знаходять численні аналогії в давньоруських матеріалах1.

У нижню петлю застібки просувався шкіряний ремінець, другий його кінець кріпився до палітурки (тоненької дошки, обтягнутої шкірою чи дорогою тканиною). У другу частину палітурки вбивався або прилаштовувався стержень2.  Закривання книги  відбувалося коли стержень заходив за середню петлю застібки, і таким чином палітурки стискували пергаментні аркуші книги. Застібати книги після прочитання було необхідно щоб запобігти деформації пергаментних листів. Застібка від книги датована ХІІ ст., доказує що на даному поселенні проживало досить розвинена громада яка мала церкву, напевно і священика.

У 2008 р. під час проведення надземно - польових  розвідок на середньовічному поселенні урочища Пе Вале  Пивоваровим С.В. було виявлено застібку. Застібку виконано з бронзи (Додаток Г) – відлито у ливарній формі. Вона має в основу  вигляд  прямокутної рамочки з пластинки шириною 3 мм і завтовшки 2 мм. По кутах назовні виступають півкруглі потовщення, на зворотній поверхні яких знаходяться чотири короткі штифти для кріплення. У внутрішньому полі рамочки на одній  з довших сторін виступає плаский гачок, за формою близький до арабської цифри «7». Простір між прямою стороною гачка та рамкою має вигляд округлого отвору. Такий  тип застібок розповсюджено у Латвії та ще один автентичний знайдений у літописному Звенигороді3. Такий тип застібки призначався для шкіряних сумок і датуються XIV cт.

Цікавою знахідкою являється і пряслиця з пірофіліту (овручського шиферу ХІІ ст.) червоного кольору конусоподібної форми (Додаток Д).

Дослідження ранньосередньовічних речей з поселень села дають змогу дослідити розвиток тогочасної громади розпочинаючи з VII століття. Даний археологічний комплекс потребує більш поглибленого вивчення для того щоб відкрити більшість білих плям у розвитку села у ранньому середньовіччі.