Микола Боднарюк; Микола Ілків. Археологічні розкопки Хотинської фортеці 2013 – 2014 рр. Матеріали наукової конференції. (Сучава 2015 рік).

         Еталонною пам’яткою оборонного зодчества доби середньовіччя та нового часу Середнього Подністров’я виступає Хотинська фортеця. Предметом вивчення науковців здавна ставала багатовікова історія твердині та міста, військово-політичні перепетії та добре збережена автентична архітектура. Основні віхи в історії Хотинської фортеці встановив Б.О. Тимощук за результатами проведення археологічних досліджень у 40-60-х роках ХХ ст.[1] Подальші польові дослідження, розпочаті у 2002 р., проводилися співробітниками Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Чернівецької філії «Охоронної археологічної служби України» Інституту археології НАН України під керівництвом С.В. Пивоварова, Ю.В. Мисько й М.В. Ільківа та суттєво доповнили й уточнили інформацію про минуле пам’ятки[2].

         У межах Нової фортеці на північний схід від церкви св. Олександра Невського виявлено нашарування трипільської культури (етап ВІ), представлені шматками обмазки та фрагментами керамічного посуду. Кілька екземплярів характеризуються рельєфним орнаментом або поліхромним розписом. Серед форм проглядаються амфори, банкоподібні горщики, посудини на піддоні тощо. Трапилися також ніжка зооморфної статуетки й фрагментована шліфована сокира з роговика. У кількох місцях культурний шар енеолітичної доби перерізали заглиблені об’єкти слов’яно-руського часу (кінець Х – перша половина ХІ ст.): 3 напівземлянкові житла, котлован одного з яких згодом перетворили в господарську яму, а також вал і рів, очевидно, цього ж часу, який з напільного боку обмежував стрілку мису[3]. По кутах і посередині стін житла простежено стовпові ямки, а також черінь від розібраної печі-кам’янки. Керамічний комплекс представлений кружальним (горщики з домішкою в тісті просіяного піску чи зрідка шамоту, переважно з манжетоподібними вінцями) і ліпним (миски, сковорідки, жаровні) посудом та бочкоподібним грузилом. До індивідуальних знахідок належать фрагмент леза сокири, злиток криці зі шлаками, залізні кільце та ніж з кістяною ручкою, кістяні проколки, підвіска з ікла лисиці та лопаткоподібний виріб з рогу благородного оленя.

         До об’єктів нового часу відносяться кам’яна стіна із залитим вапняним розчином керамічним водопроводом на території Нової фортеці; підпрямокутне кам’яне приміщення у північно-східному куті цитаделі з вмонтованим на куті цегляним каміном, всередині якого лежала половина ядра-кніпеля.

         У північній частині замку зафіксовано рештки двох об’єктів XVII ст. Від першого з них залишилося невелике заглиблення у жовтому глинистому прошарку західніше стіни від приміщення зі склепінчастою стелею, сліди якої простежуються у південній стіні Північної вежі. На дні заглиблення трапилися 2 чавунних ядра діаметром 6 см та осколок чавунної гранати з товщиною стінки 2 см і діаметром близько 7 см. Тут же виявлено осколок (½) запалювальної гранати (брандскугель; діаметр 14 см, товщина стінок 2,5 см) з 6 отворами діаметром по 2 см. Показово, що такого типу снаряди використовувалися польсько-литовським військом для мортирного обстрілу турецького табору під час Хотинської битви 1673 р. Цей момент проілюстровано на тогочасній гравюрі, де серед кількох зображених під час польоту гранат чи бомб показано палаюче ядро, з якого навхрест виходять порохові гази. Крім чавунних, у заглибленні виявлено витесане із вапняку ядро діаметром 10-10,5 см та осколок гранати (гренади) із запальним отвором-горловиною із темно-зеленого скла. Осколки скляних гранат із темно-зеленого, чорного чи непрозорого рожевого скла траплялися й у попередні польові сезони, а 2 цілих екземпляри були виявлені Б.О. Тимощуком у культурних нашаруваннях ХVI-XVIIІ ст.[4] Такий вид зброї відомий з території Печерської фортеці у Києві, де датується кінцем ХVIІ – серединою XVIIІ ст.[5] Схожа знахідка походить з поля Берестецької битви[6]. Аналогічні кам’яні ядра теж відомі з попередніх археологічних досліджень північної та південно-східної частин замкового двору[7].

         До цього ж комплексу належать одна пряма та одна вигнута залізні шевські голки завдовжки 7 та 7,4 см і залізна однозуба виделка з кільцем і крученим стержнем. Довжина виробу становить 19,4 см, товщина стержня – 0,8 см, діаметр кільця – 4,6 см. Подібні знахідки походять з поля битви під Берестечком 1651 р.[8], а на території регіону такого різновиду вироби з’явилися ще у давньоруський час (Чорнівське городище першої половини ХІІІ ст.).

         Між палацом коменданта та східною куртиною досліджено другий наземний об’єкт останньої третини ХVII ст. розмірами 2,2×2,1 м (піч?). Тут виявлено уламки кахель з геральдичними, рослинно-орнітоморфними та сюжетними зображеннями. До першої групи відносяться фрагменти кількох лицевих і однієї кутової кахель розмірами орієнтовно 17×17 см, на яких був зображений двоголовий орел з розпростертими крилами. Манера виконання його крил аналогічна зображенню сяйва навколо Богородиці з Дитям, відомого на лицевій виповнюючій кахлі ХVІ-ХVІІ ст. з Олеська[9]. На деяких бокових кахлях із рослинним чи лицевих із симетричним рослинно-орнітоморфним орнаментом нанесена зелена полива. Виявлені різнотипові кахлі різняться своєю хронологією в межах ранньонового часу, що може свідчити про повторне використання більш ранніх зразків. Зокрема, до найбільш раннього відноситься, ймовірно, фрагмент кахлі з багатоступінчастою рамкою по периметру та з сюжетним зображенням, від якого вціліла пола плаття чи сукні та чобітки. Найбільш пізніми є, очевидно, полив’яні безрамчасті зразки, які набули поширення в останній третині ХVІІ ст.[10]

         Керамічний комплекс з об’єкту сильно фрагментований. До нього відносяться уламки світлоглиняного, білоглиняного та сіродимленого посуду. Перший представлений тарілками, в тому числі з поливою зсередини (діаметр вінець – 26 см). До сіродимленого посуду відносяться уламки вінець опуклобоких горщиків з прокресленим орнаментом у вигляді горизонтальних і загзагоподібних ліній, а також глечик з витягнутою шийкою з пролискованою косою сіткою та зливним носиком. Білоглиняний посуд презентований: уламками тарілки з бортиком і паралельними лініями під вінцями, покритої зеленою та жовто-брунатною поливою; горщиком із зеленою поливою зсередини та вишневим розписом ззовні; горнятком (?) із зеленою поливою та горизонтальними і загзагоподібними лінями. Такі ж зразки білоглиняної кераміки виявлено у перевідкладених на початку ХVІІІ ст. культурних нашаруваннях Привратного двору. Реставровані екземпляри ХVІІ ст. з аналогічним декором й оздобленням відомі з літописного Бужська[11]. З огляду на глечик, в якому містився монетний скарб із с. Вербівці на Заставнівщині, білоглиняний посуд із зеленою поливою та орнаментом у вигляді прямих і зигзагоподібних ліній побутував у Середньому Подністров’ї вже в другій половині ХVІ ст.[12]

         До керамічних виробів із другого об’єкту відносяться також дві цілі люльки, виявлені поряд, та один фрагмент чашечки люльки з меандровим орнаментом. Перша люлька білоглиняна, покрита жовто-гарячою поливою. Друга люлька виготовлена зі світло-жовтої глини у двосторонній формі. Ідентичний фрагментований виріб походить з території Нової фортеці. Метричні параметри трьох знахідок майже однакові.

         У межах об’єкту зібрано також численні металеві речі, зокрема залізні: підкова (10,8×10 см), підковка, секції ланцюга, цвяхи, прямокутна рамка пряжки (3×2,5×0,4 см), наконечник арбалетної стріли (довжина – 7,8 см, вага – 54 г), ядро (діаметр – 3,8 см, вага – 196 г) тощо. До виробів з бронзи відносяться уламок листового металу із заклепкою, фігурна 8-подібна пряжка (3,9×2,1×0,25 см), гудзик, заклепка, гаплик, позолочена кулька із 2 пелюстками тощо. Гаплик такого ж різновиду з розплюснутим гачком відомий з поля Берестецької битви[13]. Тут же знайдено дві свинцеві кулі невеликого калібру (діаметр – 1,15-1,20 см, вага – 12,8 та 8,9 г) та злитки цього металу, осколок скляної гранати та кам’яний точильний брусок (8,6×5×1,5 см).

         У 2014 р. на території Нової фортеці експедиція продовжила дослідження решток житла-напівземлянки Х-ХІ ст. розмірами 4,25×4,30 м, приблизно орієнтованого стінами за сторонами горизонту. У його південно-східному кутку містилася прямокутна піч-кам’янка (1,4×1,5 м) з передвогнищевою ямою. Серед розвалу печі виявлено фрагменти кружальних горщиків з домішкою в тісті шамоту чи піску, а також невелику ліпну бочкоподібну посудину. З долівки походять також кістяні проколки, 2 точильні бруски та 2 дрібних залізних вироби.

         Навколо заповнення котловану напівземлянки простежено культурні нашарування трипільської (етап В І) та давньоруської (ХІІ – перша половина ХІІІ ст.) культур. Кілька фрагментів ліпного посуду віднесено до епохи пізньої бронзи – доби раннього заліза.

         У заповнення котловану напівземлянки було впущене християнське поховання, датоване литовським півгрошем Сигізмунда Августа 1562 р. та угорським денарієм Рудольфа ІІ 1584 р. Кістки нижніх кінцівок пошкоджені кам’яною кладкою, ймовірно, турецького періоду.

         Біля Північної вежі зафіксовано чергову квадратову у плані опору та цегляну вимостку, розкриту свого часу Б.О. Тимощуком. Більшість виявленого у цьому районі рухомого матеріалу датується ХІХ ст., в т.ч. свинцеві російські пломби, й зрідка – ХVІІ-ХVІІІ ст.

         У межах розкопу вздовж західної куртини замку зафіксовано кам’яну вимостку біля Південно-Західної вежі, кам’яний фундамент легкої будівлі розмірами 4,45×2,85 м та мурування з тесаного каменю, перекриті квадратною опорою (?). Біля останніх досліджено рештки печі у вигляді цегляної основи та череня на глиняному розчині (1×1 м) з кам’яним входом та великого розвалу різних кахель (6 орнаментальних мотивів) і димаря з керамічної водопровідної труби, серед яких знайдено російську полушку 1736 р. На долівці печі лежала роздавлена напівфаянсова піала виробництва м. Кютахія. У культурних нашаруваннях виявлено фрагменти керамічного посуду, підсвічників, значну кількість керамічних люльок (в т.ч. з клеймами), чавунні ядра і гранати різних калібрів, свинцеві кулі, осколки скляних гранат. Серед індивідуальних знахідок також трапилися деталі шабель і шпаг (?), бронзові пряжки, стулка кулелийки, рушничні кремені в свинцевих обгортках тощо. Нумізматичний матеріал представлений грошем Сигізмунда ІІІ 1614 р., солідом Густава ІІ Адольфа, солідами (боратинками) Яна ІІ Казимира 1661, 1664 та 1666 рр., російською полушкою 1739 р., турецькими парами й акче ХVIII ст. та ін. номіналами.

         Таким чином, протягом досліджень Хотинської фортеці за останні роки було вирішено низку дискусійних питань та з’ясовано нові факти з її минулого:

         – В епоху енеоліту на високому мису правого берега р. Дністер існувало поселення трипільської культури (середній етап, В І). Воно засвідчене рештками наземної глинобитної будівлі, а також керамічними й кам’яними виробами.

         – Спорадично людська діяльність на цій території продовжувалася й у наступні історичні епохи, зокрема на пізньому етапі доби бронзи – початку ранньозалізного віку.

         – Гіпотетична раніше думка щодо існування слов’янських штучних укріплень в Х-ХІ ст. підтвердилася завдяки виявленню оборонного рову та валу, які відмежовували мис завдовжки близько 300 м.

         – Територія як внутрішня щодо оборонних ліній, так і зовнішня, була досить щільно забудована житлами-напівземлянками з печами-кам’янками в одному із кутів.

         – Першопочатково кам’яний замок ХV ст. мав із напільного боку три вежі, як це зображено на гравюрах ХVІІ ст. Це встановлено завдяки виявленню та подальшому вивченню решток зруйнованої південно-східної вежі на території сучасного Привратного двору.

         Нововиявлений матеріал доповнює інформацію про минуле мікрорегіону і твердині в період енеоліту, середньовіччя та нового часу.