Тема: НАУКОВО-ФОНДОВА РОБОТА В  МУЗЕЇ

Тип заняття: Засвоєння нових знань.

Місце проведення заняття: Опришенський музей археології та етнографії ім. Максиміліана Гакмана.

Мета заняття: Ознайомити учнів з науково – фондовою роботою в музеї, зберіганням, консервацією, реставрацією та транспортуванням музейних предметів. Засвоєння правил комплектування музейних фондів. Вивчення на практиці класифікації і поділу предметів на групи відповідно до загальних ознак (загальна класифікація) або конкретних (приватна класифікація), хронологічна (за часом створення або побутування предметів).

Очікувані  результати:

• Уміння обліковувати, комплектувати та зберігати музейні фонди.
• Уміння заповняти акти прийому – видачі предметів музейного фонду.

Основні поняття та терміни: музейні предмети, фонди музею, комплектування, облік, зберігання, консервація, реставрація, транспортування музейних експонатів.

Обладнання: Предмети різних періодів з фондів музею, журнали обліку музейних експонатів, акти прийому – видачі предметів музейного фонду.

Хід  заняття

І. Організаційний момент

1. Привітання з учнями, підготовка до заняття.

2. Актуалізація чуттєвого досвіду і опорних знань учнів.

На минулому занятті ми з вами вивчили тему «Фонди музею». Згадаймо ключові поняття попередньої теми:

• Дайте визначення поняття «фонди музею».
• З чого складаються музейні фонди?
• Що Ви знаєте про науково - допоміжні матеріали?
• Які предмети є унікальними?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми і завдань.

На попередніх заняттях ми дізнались багато цікавого про фонди музею, різноманітні фондові предмети музеїв, про унікальність деяких предметів. Визначили, що і в нашому шкільному музеї зберігаються чимало рідкісних музейних предметів як: пластика трипільської культури, наральник 14 століття, античні та середньовічні монети, каблучки, печатки, унікальні книжки та інші. Для того, щоб правильно відібрати, комплектувати та зберігати музейні предмети, нам треба ознайомитись з науково – фондовою роботою музею.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

План:

1. Вивчення музейних предметів.
2. Комплектування фондів музею.
3. Облік музейних фондів.
4. Зберігання музейних фондів (режим зберігання фондів, завдання консервації та реставрації, упаковка і транспортування музейних предметів, система зберігання музейних фондів).

Ознайомлення гуртківців з новою темою.

З фондами працюють всі наукові підрозділи музею, і ця робота орієнтована на збереження, дослідження і використання музейних предметів. Їх охорона починається вже на етапі виявлення в середовищі побутування і є суттю одного з найважливіших напрямків музейної діяльності – комплектування фондів.

На стадії відбору предметів починається і процес їх вивчення з метою встановлення їх музейної цінності. Придбані предмети фіксуються в документах музею як державна власність. Таким чином, здійснюється їх юридична охорона - облік фондів. Він проводиться на основі подальшого вивчення музейних предметів, оскільки тільки наукові дані про них, зафіксовані в обліковій документації, дозволяють співставити запис і конкретний предмет.

Створити умови, що забезпечують фізичну схоронність предметів і доступ до них користувачів, покликане зберігання фондів. Воно також вимагає вивчення музейних предметів, у ході якого розкривається спільне та відмінне в їх фізико-хімічних властивостях, що дозволяє виділити такі групи предметів, які потребують особливих умов зберігання. Ступінь використання фондів також залежить від їхньої вивченості, оскільки всеосяжна пошукова система може бути створена лише в результаті детального і глибокого дослідження музейних предметів.

1. Вивчення музейних предметів. Теоретичне обґрунтування поняття «вивчення музейних предметів» стало складатися у вітчизняному музеєзнавстві в 1960-і роки. Вивчення музейних предметів складається з трьох послідовних етапів: атрибуції предметів, їх класифікації та систематизації, а потім інтерпретації (тлумачення).

Атрибуція, або визначення полягає у виявленні притаманних предмету ознак - фізичних властивостей, функціонального призначення, історії походження та побутування. Для цього встановлюється матеріал і спосіб виготовлення предмета (ручний, механічний, кування, карбування, лиття, живопис, гравюра, літографія, лист, друк та ін), колір, форма, розмір, вага (у випадку з предметами нумізматики і предметами з дорогоцінних металів), пристрій, авторство, стилістичні особливості, час і місце створення і побутування предмета, його соціальна, етнічна, меморіальна приналежність. Для образотворчих, письмових, фонічних, фото і кіноджерел  визначаються також тема і сюжет. В ході атрибуції розшифровуються написи, клейма, марки та інші нанесені на предмет знаки, визначається ступінь його збереження і описуються наявні на ньому пошкодження.  У процесі визначення музейного предмета проводиться зіставлення всіх притаманних йому ознак, він порівнюється з іншими аналогічними і спорідненими йому предметами. У цій роботі велику допомогу надає наукова і довідкова література - монографії, довідники, каталоги, путівники. Існують також видання, спеціально призначені для допомоги у визначенні предметів - визначники. Вони являють собою ілюстровані видання, в яких виділені і описані ознаки, властиві тій чи іншій групі споріднених предметів. Одні визначники описують предмети, споріднені за матеріалом, інші описують ознаки предметів, їх призначення або середовище побутування. Дані, отримані в результаті визначення предмета, фіксуються в облікових документах і науково-довідковому апараті музейних фондів.

Наступний етап - класифікація та систематизація, на якому встановлюються взаємозв'язки предметів. Метою класифікації є поділ предметів на групи відповідно до усіх істотних ознак (загальна класифікація) або конкретного з них (приватна класифікація). Залежно від обраного принципу це буде: хронологічна (за часом створення або побутування предметів) або географічна (за місцем створення чи побутування предметів),  авторська або іменна (об'єднує предмети, що відносяться до однієї особи), тематична (встановлює відношення до тем профільної дисципліни) або предметна (групує предмети за призначенням або сюжетом) класифікація.

На основі прийнятих музеєм класифікацій здійснюється систематизація, тобто угруповання реально існуючих в музейному зібранні предметів за допомогою карток або сучасних електронних засобів систематизації і зберігання наукової інформації. Створюється система каталогів, відповідно до класифікаційної схеми.

Завершальний етап - критичний аналіз та інтерпретація (тлумачення) їх як джерел знань і емоцій. У його основі лежить синтез результатів атрибуції та систематизації, при цьому встановлюються справжність, достовірність, репрезентативність предмета, обсяг інформації, що міститься в ньому, його атрактивні, експресивні та комунікативні якості, приналежність до типових або унікальних предметів і, нарешті, музейна цінність. Дослідник може вивчати не тільки окремі предмети, але і їх сукупність, яка утворює колекцію. Однак теорія і методика вивчення музейних колекцій та зібрань поки ще не розроблені.

Предмети, що мають певну цінність, перетворюються на музейні предмети, і це відбувається в результаті здійснення музеєм одного з основних видів своєї діяльності - комплектування музейних фондів.

2. Комплектування музейних фондів - цілеспрямований, планомірний, процес виявлення і збору предметів музейного значення для формування і поповнення музейного зібрання. Комплектування фондів можна розглядати також як спосіб здійснення музеєм своєї соціальної функції документування процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві і природі.

Комплектування фондів - одна з найскладніших і найменш розроблених проблем сучасної теорії та практики музейної справи. Словосполучення «комплектування музейних фондів» з'явилося у вітчизняному музеєзнавстві в кінці 1940-х рр. і протягом майже трьох десятиліть ототожнювалося з терміном «збиральницька робота». Розмежування цих понять вперше з'явилося в працях Н.П.Фінягін і Ю.П.Піщуліна, які визначали комплектування фондів як планомірну та цілеспрямовану діяльність музею щодо виявлення предметів музейного значення, їх придбання та систематизації у фондах. Під збиральниць кою роботою почали розуміти складову частину комплектування музейних фондів - практичну діяльність щодо реалізації програми комплектування.

Таким чином, поняття «комплектування музейних фондів», набувши нового змісту, стало відображати інший рівень роботи з музейним зібранням - концептуальний. Наукова концепція комплектування музейних фондів містить узагальнене системне уявлення про завдання, напрями, форми і методи комплектування відповідно до профілю музею та його місця у музейній мережі. У ній визначаються критерії відбору матеріалів до фондів з урахуванням цілей і завдань музею, а також коло і обсяг інформації, що фіксується в документах комплектування. У процесі джерелознавчих досліджень, роботи з колекціями, створення експозицій і виставок, складаються плани комплектування фондів. Вони можуть бути: перспективними, розрахованими на 5-10 років, і поточними, тобто річними.

Відповідно дд методів розрізняють три основних види або способи комплектування: систематичне,  тематичне, комплексне.

Систематичне комплектування регулярно поповнює музейні колекції однотипними музейними предметами, іншими словами, воно спрямоване на формування і поповнення систематичних колекцій.

3. Облік музейних фондів. 

Первинна реєстрація – це перша ступінь обліку пам’яток, які надійшли у музей (шляхом придбання, передачі, дарування тощо), їх атрибуція та обов’язкове документальне оформлення. Основними документами державного обліку є акти прийому (видачі), книги надходжень та науковий інвентар. Акти прийому та акти видачі – це першочергові документи державного обліку музейних фондів, які складаються при видачі та прийомі предмету. Забороняється зберігати у музеї предмети, не оформленні актами прийому. У актах прийому та видачі обов’язково точно вказується рік, місяць, дата надходження, від кого (кому), з якою метою та на який термін прийнятий чи переданий предмет. Предмети обов’язково перераховуються по черзі за назвою, додається коротка характеристика та опис, вказується розмір, матеріал, техніка, відмічається стан збереження предмета, шифр та номер за книгою надходжень, а також номер наукового інвентаря.

Пам’ятки, віднесені до постійного зберігання, реєструються до основного фонду або науково - допоміжного фонду.Основний фонд – частина музейного зібрання, яка складається з музейних предметів різних типів. У складі фонду музейні предмети об’єднують в окремі колекції. Предмети, які мають найбільшу музейну цінність і представлені в одному примірнику, складають особливо цінну частину основного фонду. Усі пам’ятки, віднесені до основного фонду, фіксуються у книзі надходжень та передаються на зберігання зберігачу за Актом на матеріально-відповідальне зберігання.

4. Зберігання музейних фондів.

Завдання зберігання фондів полягає у забезпеченні збереження музейних цінностей, у захисті їх від руйнування, псування та розкрадання, а також у створенні сприятливих умов для вивчення та показу колекцій. Зберігання фондів здійснюється у фондосховищі, в експозиції, під час будь-яких переміщень предмета всередині музею та за його межами. Принципові положення про організацію зберігання фондів визначаються загальнодержавними нормативними актами, дотримання яких є обов'язковим для всіх музеїв країни. Проте фонди кожного музею мають свою специфіку, що проявляється у складі та структурі фондів, у кількості предметів та ступені їх збереження, в особливостях конструкції музейних приміщень та фондосховищ.

Усі предмети підлягають природному старінню. Проте, якщо ослабити дію на них несприятливих факторів, то цей процес можна уповільнити. Саме з цією метою в музеї встановлюється певний режим зберігання.

Однією з основних причин старіння предметів є нестабільність температурно-вологісного режиму, його різкі сезонні та добові коливання. Характер і сила дії на предмет рівня температури й вологості залежить від багатьох чинників, а саме: від матеріалу, з якого виготовлений предмет, від його будови, від середовища, де він перебував до надходження в музей.

Украй шкідливі і різкі коливання вологості. Адже при кожній зміні середовища поверхневі шари матеріалу легко реагують і розширюються відносно внутрішніх, менш вологих, шарів, і при частому повторенні цих коливань з'являються розриви і тріщини. Після зміни відносної вологості на 35% людське волосся набуває колишнього свого стану через 30 хвилин, газетний папір - через три години, щільний папір - через два дні, а рулон газетного паперу завтовшки 125 мм - через 6 місяців. За цей час на предметі можуть з'явитися механічні пошкодження.

Крім цього, температура й вологість справляють на предмет взаємозалежну дію. Для гігроскопічних матеріалів низька вологість особливо згубна за високої температури. Висока вологість при низькій температурі також посилює свою негативну дію. Волога, що накопичується, скажімо, у порах фаянсу або майоліки, при замерзанні може завдати виробу серйозного пошкодження. Зміна температури спричиняє і зміну вологості, тому й виникло поняття «температурно-вологісний режим».

Індивідуальна робота гуртківців у фондах музею щодо визначення типу різноманітних предметів, їхньої атрибуції та класифікації.

ІV. Узагальнення і систематизація отриманих знань і навичок.

• Які етапи вивчення предметів ви запам’ятали?
• Як комплектуються фонди музею?
• Як проводиться облік фондів музею?
• Які несприятливі фактори впливають на зберігання фондів?

V. Домашнє завдання: Підготувати опис одного з вибраних у музеї предметів.