Вхід на сайт

Пошук

Годинник

Крилаті вислови

Календар

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
«  Вересень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Міні-чат

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 27

Про Глибоччину

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




П`ятниця, 25.09.2020, 19:16
Вітаю Вас Гість | RSS
Сайт   вчителя   історії   Опришенської   ЗОШ   І-ІІІ   ступенів  Боднарюка   Миколи   Івановича
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Архів матеріалів

Микола БОДНАРЮК

 

ВИВЧЕННЯ ПАМ’ЯТОК КАМ’ЯНОГО ВІКУ

В ПОДНІСТРОВ’Ї І ПОПРУТТІ ЧЕСЛАВОМ АМБРОЖЕВИЧЕМ   

 

         В умовах розвитку сучасної історичної науки з погляду дослідження минулого Буковинського краю невпинно зростає зацікавлення її першовитоками, прагнення пізнати глибинні тисячолітні пласти людської цивілізації на теренах Буковини. Завжди за кожним відкриттям, та нових внесків в розвиток археологічної науки стоять вчені, як сучасні, так і дослідники попередніх століть. До недавнього часу про дослідження науковців міжвоєнного періоду було мало відомо через низьку політичних та ідеологічних причин. За останні двадцять років стало можливим вивчення та публікування матеріалів про діяльність археологічних дослідників 20 – 30 років які вивчали  пам’ятки Буковини. Важливим є той факт що разом з працею над відкриттям незліченних пам’яток рідної землі, в останні роки продовжується відродження забутих імен у цій ділянці історичної науки.  Серед археологів міжвоєнного періоду, які внесли посильний вклад у вивчення місцевих старожитностей  відноситься й Чеслав Амброжевич (1900 – 1954 рр.).

         Ім’я Чеслава Амброжевича добре відомо всім дослідникам які займаються вивченням пам’яток кам’яного віку на землях Середнього Подністров’я та Попруття. Він згадується в узагальнюючих роботах по історії археологічних досліджень в регіоні. Наприклад, в праці «Буковина. Її минуле і сучасне» (1956 р.) констатується: «Між двома світовими війнами розкопи на Буковині і досліди над знайденим проводив Ч. Амброжевич, дослідник перших поселень із палеолітичної доби і городищ Буковини з ранньо – історичного часу (Хмелів біля Оршівців, Біла, Стрілецький Кут), залишився до нині найкращим археологічним дослідником північної Бессарабії (повіт Хотин і Сорока), звідки був родом. Інформації про наслідки праць він опублікував у різних румунських, німецьких і бельгійських фахових журналах» [8, с. 65]. Про його дослідження писали чернівецькі газети міжвоєнного періоду (10, с. 3). Ім’я науковця згадується в численних роботах вітчизняних дослідників повоєнного часу та сучасних дослідженнях, в яких відзначається його вклад у відкриття пам’яток палеолітичного часу, мезоліту, неоліту та енеоліту на теренах Буковини [4, с. 48; 5, с. 105; 6, с. 157; 7, с. 41; 11, с. 37 – 40; 12, с. 36 – 38; 13, с. 46 – 47; 14, с. 6; 15, с. 27; 16,с. 8; 17, с. 14]. Зокрема, відомий дослідник пам’яток кам’яного віку в Середньому Подністров’ї О.П. Черниш, так писав про значення його робіт: «Одна з таких груп палеолітичних місцезнаходжень – корманська група, розташована на правому березі Дністра в околицях с. Кормань, Сокирянського району, Чернівецької області. Честь її відкриття належить румунським дослідникам І. Ботезату, Ч. Амброжевичу, М. Морошану, які встановили тут наявність ряду стоянок й провели початкове їх обстеження і першими спробували інтерпретувати геологічне становище і хронологічне місце» [16, с. 8].

         Вивчення біографії Ч. Амброжевича, першовідкривача ряду археологічних пам’яток Буковини, тільки розпочинається. На основі тих не багатьох даних, які є про нього в довідковій літературі [7, с. 41; 24, р. 183 – 184; 26, р. 424], некролозі [25, р. 405 – 407], архівних матеріалах, знайдених у фондах Державного архіву Чернівецької області [1, арк. 7 – 13; 2, арк. 12; 3, арк. 1] та власне його працях [18, р. 23 – 37; 19, р. 23 – 39; 20, р. 11 – 12; 21, р. 44 – 45] маємо змогу висвітлити головні періоди його життя та наукової діяльності.

         Народився Чеслав Енрік Амброжевич, 29 серпня 1900 року в м. Новоселиця, Хотинського повіту, Бессарабської губернії. З 1911 по 1918 рр. навчався у Хотинському чоловічому ліцеї, який закінчив 8 березня 1918 р. [3, арк. 1]. Ще навчаючись у ліцей він захопився археологією і вже в тринадцятирічному віці зробив перші наукові відкриття, зокрема, віднайшов і описав енеолітичні поселення (трипільська культура) в околицях села Дарабани та м. Хотина [18, р. 23 – 25]. Матеріали про виявлені пам’ятки ліцеїст відіслав до столиці російської імперії, й на їх основі, юнака в 1916 р. обрали активним членом бувшого імперського російського товариства палеонтології у Петрограді.

         Подальшу освіту він продовжив у Київському університеті імені Св. Володимира (сучасний університет ім. Т.Г. Шевченка). У вузі він навчався з 1918 по 1920 рр. [23, р.156]. За яких причин було перервано навчання в університеті, і яким чином юнак повернувся на Буковину, яка вже перебувала у складі королівської Румунії не відомо.

         З 1920 року Ч. Амброжевич продовжував навчання у Чернівецькому університеті. У 1924 році, став ліценціатом природничих наук [23, с. 156], по іншим повідомленням – у 1925 р. [22, р.37].

         В період з (1923 – 1927 рр.), Ч. Амброжевича запросили працювати до Кишинівського музею краєзнавства для організації археологічних досліджень. В його завдання входило вивчення пам’яток епох палеоліту – енеоліту на території Подністров’я. вже 1923 році він відкрив перше палеолітичне місцезнаходження на землях Бессарабії, а саме стоянку біля с. Кишла – Неджимова (сучасне село Оселівка) [9, с. 64]. Працями молодого науковця фактично було започатковано формування колекції доби кам’яного віку в Кишинівському музеї краєзнавства [9, с. 64, 85].

         Згодом Ч. Амброжевич повернувся до Чернівців, де у липні 1927 р. отримав ступень доктора природничих наук, а з жовтня того ж року він обімав посади доцента, вільного викладача палеонтології та палеоліту наукового факультету університету, а з вересня працював ще й бібліотекарем [23, с.156].

         З працею у Чернівецькому університеті пов'язані подальші роки життя і наукових здобутків вченого. В Чернівцях науковець проживав разом з сім’єю [2, арк. 12].

         Активна діяльність в університеті поєднується у науковця із дослідженнями буковинських пам’яток. В цей час ним було виявлено і обстежено ряд археологічних об’єктів, переважно кам’яного віку. Матеріали про них Ч. Амброжевич опублікував у ряді видань. Значні досягнення в галузі вивчення найдавніших періодів в історії  Подністров’я та Попруття привели до визнання його робіт провідними європейськими фахівцями. Свідченням цього стало обрання Ч. Амброжевича  почесним членом ряду наукових товариств Києва, Кишинева, Берліна, Відня, Бухаресту [25, р. 406].

         Ч. Амброжевич за досить короткий час відкрив і частково дослідив ряд стоянок палеолітичного часу в Середньому Подністров’ї. Серед них такі відомі пам’ятки як Прилипче, Оселівка, Вороновиця, Бабино, Кормань, Ожево, Волошкове та інші.

          З  метою удосконалення методів археологічних досліджень пам’яток кам’яного віку він декілька разів виїжджав за кордон. В архівних матеріалах збереглося його листування з керівництвом університету щодо наукового відрядження до Польської держави. 23 жовтня 1936 р. Чеслав Амброжевич звернувся листом до ректора Чернівецького університету з проханням надати йому трьох місячну відпустку для проведення наукового стажування у Варшаві 2, с. 8. В листі Ч. Амброжевич підкреслював що у зв’язку з браком необхідної джерельної бази вирішив попрацювати з кордоном і попросив стипендію у польського керівництва. На підставі представлених робіт та напрацювань науковець отримав від польського міністерства стипендію, що підтвердив лист польського консульства в Чернівцях від 21 жовтня 1936 р. [2, с. 12].

         Основні археологічні дослідження Ч. Амброжевича на Буковині були пов’язані із вивченням найдавніших пам’яток регіону. Наукова спадщина вченого порівняно не велика. Нам вдалося зібрати інформацію про 19 написаних ним праць і опублікованих у різних наукових виданнях.

         Одні з найважливіших праць науковця являються статті надруковані в журналі «Дакія» зокрема про енеолітичні поселення Північно – Східної Бессарабії, яка  була надрукована в 1933 р. [18, с. 23 – 37]. у ній автор ... Читати далі »

Переглядів: 330 | Додав: director | Дата: 20.01.2016 | Коментарі (0)

УДК 902 (477.85) (092)

                                                                                     Микола БОДНАРЮК

АРХЕОЛОГІЧНІ РОБОТИ Д. ОЛІНЕСКУ НА БУКОВИНІ

Стаття присвячена розгляду питань пов’язаних із науковою діяльністю краєзнавця та археолога Д. Олінеску (1852- 1924 рр), який досліджував старожитності Буковини наприкінці ХІХ ст. Автор з’ясовує етапи життєвого та наукового шляху вченого, аналізує його науковий доробок, характеризує окремі публікації та вклад у створенні румунського археологічного товариства на Буковині.

Ключові слова: археологія, Буковина, Д. Олінеску, археологічне товариство.

                                                                                Николай БОДНАРЮК

Статья посвящена рассмотрению вопросов, связанных с научной деятельностью краезнавца и археолога Д. Олинеску (1852- 1924 гг.,) исследовавшего древности Буковины в конце ХІХ века. Автор определяет этапы жизненного и научного пути ученого, анализирует его научные труды, характеризует отдельные публикации и вклад у формировании румынского археологического общества на Буковине.

Ключевые слова: археология, Буковина, Д. Олинеску, археологическое общиство.

Nicolas BODNARYOUK

LES TRAVAUX ARCHEOLOGIQUES DE D. OLINESCU EN BUCOVINE

         L’article est consacré au l’examen des questions lieés avec l’activité scientifique de D. Olinescu (1852–1924), ethnographe et archéologue qui a examené les ancietries de la Bucovine á la fin du XIXe siécle.

        L’auteur éclaircit les étapes de la biographie et de la voie scientifique du savant, analyse son oeuvre scientifique, caractérise certains publications et sa contribution dans la création de la société archéologique roumaine en Bucovine.

        Mots-clés: l’archéologie, Bucovine, D. Olinescu, la société archéologique.

 

В останні роки зроблено чимало для дослідження вкладу науковців попередніх років у справу вивчення минулого Буковини. Цим проблемам присвяченні статті Б. Тимощука, С. Пивоварова, Л. Михайлини [8; 9; 10], розвідка автора [5].

Повернення із забуття імен перших дослідників археологів Буковини, які  відкривали, досліджували і опубліковували знайдені артефакти, заслуговують на широке визнання та популяризацію для загалу.

Буковинські археологи XIX століття внесли значний вклад в розвиток дослідження краю, поклавши початок створення перших археологічних товариств, приватних колекцій старожитностей, перших музеїв та становлення археологічної науки в краї. Потрібно згадати про таких дослідників як Й фон Гуттер, Г. Клаузе. Великий вклад вніс і дослідник  Й. Сомбаті, досвідчений археолог з Австрії, який був відряджений Археологічним товариством з Відня до Буковини, у 1893 та 1894 роках з метою дослідження території Буковини на археологічні пам’ятки [4, с. 1- 4]. Серед інших вчених треба відзначити і К. А. Ромштофера, Р. Кайндля які досліджували  матеріали енеолітичного та бронзового часу. До них приєднувались археологи краєзнавці: Д. Олінеску, К. Мораріу, Й. Флесчер, С. Флоря Маріян, І. Ончул, В. Томюк, В. Арійчук, Е. Козуб, І. Прокопович та багато інших.  

Розвиток археологічної науки на Буковині набуло піднесення наприкінці XIX століття, початком заснування 1863 року Крайового музею в Чернівцях, Спілки Серетського Музею (1870 р), Чернівецького університету (1875 р), Румунської археологічного товариства Буковини (1886 р).

Серед цих дослідників XIX століття, варто відзначити праці Д. Олінеску. Про дослідника Д. Олінеску у вітчизняній літературі мало відомостей, і майже відсутні публікації. В румунській історіографії відомі тільки дві наукові публікації  1978  та 1996 років [18; 36], та дві згадки в словниках за 1904 і 2004 років [13; 33] Більш ретельно досліджував роль Д. Олінеску в археологічній науці - румунський дослідник Б. П. Нікуліке, який перевидав декілька робіт забутого вченого[22; 23].

Народився Діонісій Олінеску 20 квітня 1852 року в с. Глибока,[1, с.72] Чернівецької обл.  Румунські дослідники  за недостатністю достовірних даних вказували днем народження дослідника 8 або 24 квітня 1852 року[18; 35.]. На ці твердження посилається і дослідник Б. Нікуліке у своїх дослідженнях [22, р.73; 23, р.14]. Досліджуючи матеріали чернівецького державного архіву, вдалося встановити точну дату народження Д. Олінеску та дату хрещення 24 квітня, а охрестив новородженого священик з с. Опришени М. Коморошан [1, с.73; 12, р. 240]. Народився Д. Олінеску в сім’ї  І. Олінеску (Олінскі) та Катерини дочки Іоана і Софії Томнюк. Сім’я цього подружжя була багатодітна, Д. Олінеску був найстаршим в сім’ї та мав ще чотирьох братів і двох сестер [1, с.72,92,155,199]. З квітня 1850 по 1868 рік батько Діонісія був священиком у Глибці.

Початкову освіту Д. Олінеску, напевно, отримав в Глибоці, а продовжив навчання  в Чернівецькій гімназії (1864 по 1871 р.р.) [3, с. 91]. Всі румунські дослідники у своїх дослідженнях подають помилково роки навчання Олінеску в Чернівцях 1863–1870–ті [22, р.73; 18, р. 514 ].

Д.Олінеску продовжує навчання з 1871 року, у Відні, Інсбурзі та Чернівцях на найпрестижніших в ті роки факультетах права [18, р. 514]. З 1878 року розпочинає трудову діяльність державного службовця в австрійській адміністрації Чернівців, досягаючи посади фінансового комісара [36, с. 17]. Потяг до археології та старожитностей, напевно, отримав ще в студентські роки в Чернівцях від академіка І. Сбіера [22, р. 74], саме він підштовхнув енергійного студента до збору та дослідження старожитностей археології [13, р.453].

У квітні 1893 року Д. Олінеску одружується з В. Чернявською, донькою священика В. Чернявського з Кадубівців [16, р. 3]. В цьому ж році він переїхав в Румунію до м. Бухареста, де недовго працював в бюро статистики і в університетській фундації Бухарестського університету  [22, р.74]. З 1895р.,   працював вчителем у містах: Васлуй, Фокшани, Слатіна та Каракала [18, р. 515]. В Каракалі викладав німецьку мову і право, а в Слатині - румунську, німецьку мови і географію. Захистив і отримав у Яссах науковий ступень з права 1898 року [36, р. 18]. Із Каракала у 1911 році знов переїжджає до Бухареста, де спочатку працював в державному архіві бібліотекарем [18, р. 515]. З цієї посади вийшов на пенсію 1 квітня 1921 року [18, р. 515], і переїхав жити у м. Ботошани. Майже відсутні дані про сім’ю та особисте життя науковця, немає точних даних  коли він помер і де похований. За припущенням румунського дослідника М. Ігната, Д. Олінеску помер у 1924 році в м. Ботошанах [18, р. 515].  Достовірно вдалось встановити, що на батьківщині, в Чернівцях, на Руському кладовищі поховані тільки батьки Д. Олінеску, брат Юліан, який помер у 1909 році, та сестра Євгенія похована у 1919 році. І. Олінеску, батько Діонісія, напевно, був досить заможним і намагався дати належну освіту всім дітям. Із архівних матеріалів стало відомо, що разом з Діонісієм в Чернівецькій гімназії навчався його молодший брат Теофіл [2,с.93], а Юліан так само став юристом і довгий час працював на посаді голови Сучавського трибуналу.

Д. Олінеску тривалий час співпрацював з такими науковими виданнями: «Бюлетень румунського географічного товариства», «Бюлетень румунського нумізматичного товариства», «Щорічник буковинського крайового музею», журналами: «Жунімя Літераре», «Фамілія», «Конворбірь літераре», газетами: «Газета Буковіней», «Трібуна», «Цара» і друкував в них наукові статті на різну тематику. Являвся членом Рум ... Читати далі »

Переглядів: 370 | Додав: director | Дата: 19.01.2016 | Коментарі (0)

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРЄМСТВО «НАУКОВО – ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР»

«ОХОРОНА АРХЕОЛОГІЧНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»

ІНСТИУТУ АРХЕОЛОГІЇ

ЧЕРНІВЕЦЬКА ФІЛІЯ

 

                                          

ВІДГУК

 

про діяльність вчителя історії Опришенської загальноосвітній школи І – ІІІ ступенів, Глибоцького району

БОДНАРЮКА МИКОЛИ ІВАНОВИЧА

Боднарюк М.І. після закінчення факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича у 2000 році, розпочав педагогічну діяльність на посаді вчителя історії, був ініціатором і організатором створення першого археологічного гуртка в Глибоцькому районі в 2001 році і вже понад 14 років є його успішним керівником. Поступово зростала його педагогічна майстерність, здатність організації позашкільної роботи школи, налагоджувалися тісні зв’язки між Буковинським центром археологічних досліджень при Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича та Опришенської ЗОШ, іншими інституціями  Глибоцького району. Микола Іванович – це багатогранна особистість. У ньому гармонійно поєднуються здібності грамотного керівника, досвід і компетентність педагога, фахові якості археолога, музеєзнавця, краєзнавця.

З ініціативи Миколи Івановича у 2005 році Буковинській центр археологічних досліджень при ЧНУ відкрив на базі кабінету історії і музею археології та етнографії Опришенської ЗОШ кафедру «Археології, історії та краєзнавства».

На всіх етапах своєї творчої діяльності він умів своєчасно розробляти пріоритетні завдання роботи як викладача історії, забезпечувати належні умови для досягнення вагомих результатів в царині дослідження археологічної та етнографічної спадщини Глибоцького району. Завдяки його діяльності науковці дізнались про десятки важливих археологічних об’єктів у с. Опришени та Глибоцькому районі загалом. Описані знахідки трипільської культури, культури карпатських курганів та  рідкісні середньовічні монети розкривають нові аспекти з минулого краю.

Створений  Миколою Івановичем перший шкільний музей з археологічним профілем в області має важливу роль у проведенні просвітницької роботи серед молоді по збереженні археологічної спадщини регіону. Студенти факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича мають можливість провести літню практику на базі музею та ознайомитися з методикою зібрання та збереження різноманітного історичного матеріалу.

Микола Іванович зі своїми учнями щорічно бере участь в археологічних розкопках Чернівецької філії державного підприємства науково – дослідницького центру «Охорона археологічна служба України» інституту археології НАН України разом з викладачами та студентами у Хотинській фортеці, археологічних пам’ятках у Зеленій Липі, Лужанах, Рідківцях тощо.

Важливо згадати й про участь талановитого вчителя історії, краєзнавця в міжнародних конференціях та публікації його наукових доробків у фахових збірниках праць.

 

Директор, к.і.н.                                                     М.В. Ільків.  

Переглядів: 695 | Додав: director | Дата: 18.01.2016 | Коментарі (0)

Тема: НАУКОВО-ФОНДОВА РОБОТА В  МУЗЕЇ

Тип заняття: Засвоєння нових знань.

Місце проведення заняття: Опришенський музей археології та етнографії ім. Максиміліана Гакмана.

Мета заняття: Ознайомити учнів з науково – фондовою роботою в музеї, зберіганням, консервацією, реставрацією та транспортуванням музейних предметів. Засвоєння правил комплектування музейних фондів. Вивчення на практиці класифікації і поділу предметів на групи відповідно до загальних ознак (загальна класифікація) або конкретних (приватна класифікація), хронологічна (за часом створення або побутування предметів).

Очікувані  результати:

  • Уміння обліковувати, комплектувати та зберігати музейні фонди.
  • Уміння заповняти акти прийому – видачі предметів музейного фонду.

Основні поняття та терміни: музейні предмети, фонди музею, комплектування, облік, зберігання, консервація, реставрація, транспортування музейних експонатів.

Обладнання: Предмети різних періодів з фондів музею, журнали обліку музейних експонатів, акти прийому – видачі предметів музейного фонду.

Хід  заняття

І. Організаційний момент

1. Привітання з учнями, підготовка до заняття.

2. Актуалізація чуттєвого досвіду і опорних знань учнів.

На минулому занятті ми з вами вивчили тему «Фонди музею». Згадаймо ключові поняття попередньої теми:

  • Дайте визначення поняття «фонди музею».
  • З чого складаються музейні фонди?
  • Що Ви знаєте про науково - допоміжні матеріали?
  • Які предмети є унікальними?

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми і завдань.

На попередніх заняттях ми дізнались багато цікавого про фонди музею, різноманітні фондові предмети музеїв, про унікальність деяких предметів. Визначили, що і в нашому шкільному музеї зберігаються чимало рідкісних музейних предметів як: пластика трипільської культури, наральник 14 століття, античні та середньовічні монети, каблучки, печатки, унікальні книжки та інші. Для того, щоб правильно відібрати, комплектувати та зберігати музейні предмети, нам треба ознайомитись з науково – фондовою роботою музею.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

План:

  1. Вивчення музейних предметів.
  2. Комплектування фондів музею.
  3. Облік музейних фондів.
  4. Зберігання музейних фондів (режим зберігання фондів, завдання консервації та реставрації, упаковка і транспортування музейних предметів, система зберігання музейних фондів).

Ознайомлення гуртківців з новою темою.

З фондами працюють всі наукові підрозділи музею, і ця робота орієнтована на збереження, дослідження і використання музейних предметів. Їх охорона починається вже на етапі виявлення в середовищі побутування і є суттю одного з найважливіших напрямків музейної діяльності – комплектування фондів.

На стадії відбору предметів починається і процес їх вивчення з метою встановлення їх музейної цінності. Придбані предмети фіксуються в документах музею як державна власність. Таким чином, здійснюється їх юридична охорона - облік фондів. Він проводиться на основі подальшого вивчення музейних предметів, оскільки тільки наукові дані про них, зафіксовані в обліковій документації, дозволяють співставити запис і конкретний предмет.

Створити умови, що забезпечують фізичну схоронність предметів і доступ до них користувачів, покликане зберігання фондів. Воно також вимагає вивчення музейних предметів, у ході якого розкривається спільне та відмінне в їх фізико-хімічних властивостях, що дозволяє виділити такі групи предметів, які потребують особливих умов зберігання. Ступінь використання фондів також залежить від їхньої вивченості, оскільки всеосяжна пошукова система може бути створена лише в результаті детального і глибокого дослідження музейних предметів.

1. Вивчення музейних предметів. Теоретичне обґрунтування поняття «вивчення музейних предметів» стало складатися у вітчизняному музеєзнавстві в 1960-і роки. Вивчення музейних предметів складається з трьох послідовних етапів: атрибуції предметів, їх класифікації та систематизації, а потім інтерпретації (тлумачення).

Атрибуція, або визначення полягає у виявленні притаманних предмету ознак - фізичних властивостей, функціонального призначення, історії походження та побутування. Для цього встановлюється матеріал і спосіб виготовлення предмета (ручний, механічний, кування, карбування, лиття, живопис, гравюра, літографія, лист, друк та ін), колір, форма, розмір, вага (у випадку з предметами нумізматики і предметами з дорогоцінних металів), пристрій, авторство, стилістичні особливості, час і місце створення і побутування предмета, його соціальна, етнічна, меморіальна приналежність. Для образотворчих, письмових, фонічних, фото і кіноджерел  визначаються також тема і сюжет. В ході атрибуції розшифровуються написи, клейма, марки та інші нанесені на предмет знаки, визначається ступінь його збереження і описуються наявні на ньому пошкодження.  У процесі визначення музейного предмета проводиться зіставлення всіх притаманних йому ознак, він порівнюється з іншими аналогічними і спорідненими йому предметами. У цій роботі велику допомогу надає наукова і довідкова література - монографії, довідники, каталоги, путівники. Існують також видання, спеціально призначені для допомоги у визначенні предметів - визначники. Вони являють собою ілюстровані видання, в яких виділені і описані ознаки, властиві тій чи іншій групі споріднених предметів. Одні визначники описують предмети, споріднені за матеріалом, інші описують ознаки предметів, їх призначення або середовище побутування. Дані, отримані в результаті визначення предмета, фіксуються в облікових документах і науково-довідковому апараті музейних фондів.

Наступний етап - класифікація та систематизація, на якому встановлюються взаємозв'язки предметів. Метою класифікації є поділ предметів на групи відповідно до усіх істотних ознак (загальна класифікація) або конкретного з них (приватна класифікація). Залежно від обраного принципу це буде: хронологічна (за часом створення або побутування предметів) або географічна (за місцем створення чи побутування предметів),  авторська або іменна (об'єднує предмети, що відносяться до однієї особи), тематична (встановлює відношення до тем профільної дисципліни) або предметна (групує предмети за призначенням або сюжетом) класифікація.

На основі прийнятих музеєм класифікацій здійснюється систематизація, тобто угруповання реально існуючих в музейному зібранні предметів за допомогою карток або сучасних електронних засобів систематизації і зберігання наукової інформації. Створюється система каталогів, відповідно до класифікаційної схеми.

Завершальний етап - критичний аналіз та інтерпретація (тлумачення) їх як джерел знань і емоцій. У його основі лежить синтез результатів атрибуції та систематизації, при цьому встановлюються справжність, достовірність, репрезентативність предмета, обсяг інформації, що міститься в ньому, його атрактивні, експресивні та комунікативні якості, приналежність до типових або унікальних предметів і, нарешті, музейна цінність. Дослідник може вивчати не тільки окремі предмети, але і їх сукупність, яка утворює колекцію. Однак теорія і методика вивчення музейних колекцій та зібрань поки ще не розроблені.

Предмети, що мають певну цінність, перетворюються на музейні предмети, і це відбувається в результаті здійснення музеєм одного з основних видів своєї діяльності - комплектування музейних фондів.

2. Комплектування музейних фондів - цілеспрямований, планомірний, процес виявлення і збору предметів музейного значення для формування і поповнення музейного зібрання. Комплектування фондів можна розглядати також як спосіб здійснення музеєм своєї соціальної функції документування процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві і природі.

Комплектування фондів - одна з найскладніших і найменш розроблених проблем сучасної теорії та практики музейної справи. Словосполучення «комплектування музейних фондів» з'явилося у вітчизняному музеєзнавстві в кінці 1940-х рр. і протягом майже трьох десятиліть ототожнювалося з терміном «збиральницька робота». Розм ... Читати далі »

Переглядів: 402 | Додав: director | Дата: 18.01.2016 | Коментарі (0)

Микола Боднарюк; Микола Ілків. Археологічні розкопки Хотинської фортеці 2013 – 2014 рр. Матеріали наукової конференції. (Сучава 2015 рік).

         Еталонною пам’яткою оборонного зодчества доби середньовіччя та нового часу Середнього Подністров’я виступає Хотинська фортеця. Предметом вивчення науковців здавна ставала багатовікова історія твердині та міста, військово-політичні перепетії та добре збережена автентична архітектура. Основні віхи в історії Хотинської фортеці встановив Б.О. Тимощук за результатами проведення археологічних досліджень у 40-60-х роках ХХ ст.[1] Подальші польові дослідження, розпочаті у 2002 р., проводилися співробітниками Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Чернівецької філії «Охоронної археологічної служби України» Інституту археології НАН України під керівництвом С.В. Пивоварова, Ю.В. Мисько й М.В. Ільківа та суттєво доповнили й уточнили інформацію про минуле пам’ятки[2].

         У межах Нової фортеці на північний схід від церкви св. Олександра Невського виявлено нашарування трипільської культури (етап ВІ), представлені шматками обмазки та фрагментами керамічного посуду. Кілька екземплярів характеризуються рельєфним орнаментом або поліхромним розписом. Серед форм проглядаються амфори, банкоподібні горщики, посудини на піддоні тощо. Трапилися також ніжка зооморфної статуетки й фрагментована шліфована сокира з роговика. У кількох місцях культурний шар енеолітичної доби перерізали заглиблені об’єкти слов’яно-руського часу (кінець Х – перша половина ХІ ст.): 3 напівземлянкові житла, котлован одного з яких згодом перетворили в господарську яму, а також вал і рів, очевидно, цього ж часу, який з напільного боку обмежував стрілку мису[3]. По кутах і посередині стін житла простежено стовпові ямки, а також черінь від розібраної печі-кам’янки. Керамічний комплекс представлений кружальним (горщики з домішкою в тісті просіяного піску чи зрідка шамоту, переважно з манжетоподібними вінцями) і ліпним (миски, сковорідки, жаровні) посудом та бочкоподібним грузилом. До індивідуальних знахідок належать фрагмент леза сокири, злиток криці зі шлаками, залізні кільце та ніж з кістяною ручкою, кістяні проколки, підвіска з ікла лисиці та лопаткоподібний виріб з рогу благородного оленя.

         До об’єктів нового часу відносяться кам’яна стіна із залитим вапняним розчином керамічним водопроводом на території Нової фортеці; підпрямокутне кам’яне приміщення у північно-східному куті цитаделі з вмонтованим на куті цегляним каміном, всередині якого лежала половина ядра-кніпеля.

         У північній частині замку зафіксовано рештки двох об’єктів XVII ст. Від першого з них залишилося невелике заглиблення у жовтому глинистому прошарку західніше стіни від приміщення зі склепінчастою стелею, сліди якої простежуються у південній стіні Північної вежі. На дні заглиблення трапилися 2 чавунних ядра діаметром 6 см та осколок чавунної гранати з товщиною стінки 2 см і діаметром близько 7 см. Тут же виявлено осколок (½) запалювальної гранати (брандскугель; діаметр 14 см, товщина стінок 2,5 см) з 6 отворами діаметром по 2 см. Показово, що такого типу снаряди використовувалися польсько-литовським військом для мортирного обстрілу турецького табору під час Хотинської битви 1673 р. Цей момент проілюстровано на тогочасній гравюрі, де серед кількох зображених під час польоту гранат чи бомб показано палаюче ядро, з якого навхрест виходять порохові гази. Крім чавунних, у заглибленні виявлено витесане із вапняку ядро діаметром 10-10,5 см та осколок гранати (гренади) із запальним отвором-горловиною із темно-зеленого скла. Осколки скляних гранат із темно-зеленого, чорного чи непрозорого рожевого скла траплялися й у попередні польові сезони, а 2 цілих екземпляри були виявлені Б.О. Тимощуком у культурних нашаруваннях ХVI-XVIIІ ст.[4] Такий вид зброї відомий з території Печерської фортеці у Києві, де датується кінцем ХVIІ – серединою XVIIІ ст.[5] Схожа знахідка походить з поля Берестецької битви[6]. Аналогічні кам’яні ядра теж відомі з попередніх археологічних досліджень північної та південно-східної частин замкового двору[7].

         До цього ж комплексу належать одна пряма та одна вигнута залізні шевські голки завдовжки 7 та 7,4 см і залізна однозуба виделка з кільцем і крученим стержнем. Довжина виробу становить 19,4 см, товщина стержня – 0,8 см, діаметр кільця – 4,6 см. Подібні знахідки походять з поля битви під Берестечком 1651 р.[8], а на території регіону такого різновиду вироби з’явилися ще у давньоруський час (Чорнівське городище першої половини ХІІІ ст.).

         Між палацом коменданта та східною куртиною досліджено другий наземний об’єкт останньої третини ХVII ст. розмірами 2,2×2,1 м (піч?). Тут виявлено уламки кахель з геральдичними, рослинно-орнітоморфними та сюжетними зображеннями. До першої групи відносяться фрагменти кількох лицевих і однієї кутової кахель розмірами орієнтовно 17×17 см, на яких був зображений двоголовий орел з розпростертими крилами. Манера виконання його крил аналогічна зображенню сяйва навколо Богородиці з Дитям, відомого на лицевій виповнюючій кахлі ХVІ-ХVІІ ст. з Олеська[9]. На деяких бокових кахлях із рослинним чи лицевих із симетричним рослинно-орнітоморфним орнаментом нанесена зелена полива. Виявлені різнотипові кахлі різняться своєю хронологією в межах ранньонового часу, що може свідчити про повторне використання більш ранніх зразків. Зокрема, до найбільш раннього відноситься, ймовірно, фрагмент кахлі з багатоступінчастою рамкою по периметру та з сюжетним зображенням, від якого вціліла пола плаття чи сукні та чобітки. Найбільш пізніми є, очевидно, полив’яні безрамчасті зразки, які набули поширення в останній третині ХVІІ ст.[10]

         Керамічний комплекс з об’єкту сильно фрагментований. До нього відносяться уламки світлоглиняного, білоглиняного та сіродимленого посуду. Перший представлений тарілками, в тому числі з поливою зсередини (діаметр вінець – 26 см). До сіродимленого посуду відносяться уламки вінець опуклобоких горщиків з прокресленим орнаментом у вигляді горизонтальних і загзагоподібних ліній, а також глечик з витягнутою шийкою з пролискованою косою сіткою та зливним носиком. Білоглиняний посуд презентований: уламками тарілки з бортиком і паралельними лініями під вінцями, покритої зеленою та жовто-брунатною поливою; горщиком із зеленою поливою зсередини та вишневим розписом ззовні; горнятком (?) із зеленою поливою та горизонтальними і загзагоподібними лінями. Такі ж зразки білоглиняної кераміки виявлено у перевідкладених на початку ХVІІІ ст. культурних нашаруваннях Привратного двору. Реставровані екземпляри ХVІІ ст. з аналогічним декором й оздобленням відомі з літописного Бужська[11]. З огляду на глечик, в якому містився монетний скарб із с. Вербівці на Заставнівщині, білоглиняний посуд із зеленою поливою та орнаментом у вигляді прямих і зигзагоподібних ліній побутував у Середньому Подністров’ї вже в другій половині ХVІ ст.[12]

         До керамічних виробів із другого об’єкту відносяться також дві цілі люльки, виявлені поряд, та один фрагмент чашечки люльки з меандровим орнаментом. Перша люлька білоглиняна, покрита жовто-гарячою поливою. Друга люлька виготовлена зі світло-жовтої глини у двосторонній формі. Ідентичний фрагментований виріб походить з території Нової фортеці. Метричні параметри трьох знахідок майже однакові.

         У межах об’єкту зібрано також численні металеві речі, зокрема залізні: підкова (10,8×10 см), підковка, секції ланцюга, цвяхи, прямокутна рамка пряжки (3×2,5×0,4 см), наконечник арбалетної стріли (довжина – 7,8 см, вага – 54 г), ядро (діаметр – 3,8 см, вага – 196 г) тощо. До виробів з бронзи відносяться уламок листового металу із заклепкою, фігурна 8-подібна пряжка (3,9×2,1×0,25 см), ... Читати далі »

Переглядів: 223 | Додав: director | Дата: 18.01.2016 | Коментарі (0)

COMPLEXUL MUZEAL NAŢIONAL „MOLDOVA” IAŞI
MUZEUL DE ISTORIE A MOLDOVEI
CERCETĂRI ISTORICE
(SERIE NOUĂ)
XXXII
2013
IAŞI
2013

 

COMITETUL DE REDACȚIE
Lăcrămioara STRATULAT (redactor șef)
Senica ŢURCANU
Sorin IFTIMI
Tamilia-Elena MARIN
Ioan IAȚCU
Măriuca-Diana VORNICU
Loredana SOLCAN (secretar de redacție)
Traduceri realizate/revizuite
Coralia COSTAȘ
Simona POSTOLACHE
Tehnoredactare
Loredana SOLCAN
Măriuca-Diana VORNICU
Adresa redacţiei
Complexul Muzeal Naţional „Moldova” Iaşi
Muzeul de Istorie a Moldovei
Piaţa Ștefan cel Mare şi Sfânt, nr. 1
Iaşi, RO-700028
Telefon/Fax: 040232218383
e-mail: cercetari.istorice@yahoo.com
ISSN 1453-3960
EDITURA PALATUL CULTURII
Iaşi
SUMAR
SOMMAIRE – CONTENTS – INHALT
ABREVIERI – Abbreviations – Abreviations - Abkurzungen......................... 6
Nicolae URSULESCU, Unele comentarii cu privire la sceptrele
preistorice figurative recent publicate/ Quelques commentaires
concernant les sceptres préhistoriques figuratifs récemment publiés.......... 11
Vasile DIACONU, Daniela CALISTRU, Daniel-Florin SAVA, Obiecte
din epoca bronzului descoperite pe Valea Siretului/
Bronzezeitliche Gegenstände aus dem Tal des Siret.................................... 33
Nelu ZUGRAVU, Puncte de vedere ale unui clasicist pe marginea unor
opinii privitoare la religiile pre- şi protoistorice/ A Classicist’s
Points of View on Opinions Concerning the Pre- and Protohistoric
Religions............................................................................................................. 61
Tincuța CLOȘCĂ, Repere istoriografice privind cercetarea operei lui
Ioan Hrisostom/ Historiographic Points of Reference Concerning the
Research of John Chrysostom’s Work.............................................................
95
Ioan IAȚCU, The Painting of Roman Dobruja (5th-6th AD): A General
View/ Pictura în Dobrogea romană (secolele V-VI p. Chr.): privire de
ansamblu............................................................................................................ 113
Rodica POPOVICI, Carreaux de poȇle à aigles bicéphales dans la
Moldavie médiévale (XVe-XVIIe siècles)/ Cahle cu acvile bicefale
în Moldova medievală (secolele XV-XVII) ................................................. 131
Alexandra-Marcela POPESCU, Hiclenia – explicații terminologice/
Treason – Terminological Explanations......................................................... 165
Ştefan S. GOROVEI, Movileștii. Considerații finale/ The Movilești.
Final Considerations ....................................................................................... 177
Dan FLOAREŞ, O tipăritură din Anvers privitoare la evenimente din
domnia lui Gaspar Grațiani (1620)/ An Antwerp Print Regarding
some Events from Gaspar Grațiani’s Reign (1620).................................... 195
Maria BERCEANU, Reformele lui Constantin Mavrocordat, început al
modernizării administrative în Moldova. Un studiu de caz:
Ținutul Bacău/ Constantin Mavrocordat’s Reforms, the Beginning of
Modern Administration in Moldavia. Case Study: the County of
Bacău.................................................................................................................. 211
Manole BRIHUNEȚ, Edificii de cult din satele raionului Telenești:
istorie și actualitate/ Des édifices du culte dans les villages du district
de Telenești: histoire et actualité.................................................................... 249
Alina FELEA, Din istoria căsătoriilor mixte. Căsătoria cu ţiganii în
spaţiul românesc în secolul al XVIII-lea și prima jumătate a
secolului al XIX-lea/ From the History of Mixed Marriages.
Marrying Gypsies within the Romanian Space during the 18th – first
half of the 19th Centuries................................................................................. 265
Liliana CONDRATICOVA, Prelucrarea artistică a metalului: candele și
cădelnițe din spațiul ortodox/ Le traitement artistique du métal: des
veilleuses et des encensoirs de l’espace orthodoxe........................................................ 279
Sorin IFTIMI, O addenda la portretistica lui Nicolo Livaditi (1830-
1858)/ An Addendum to Niccolo Livaditi’s Portrait Art (1830-
1858) ................................................................................................................. 291
Aurica ICHIM, Constituirea patrimoniului Pinacotecii din Iași în domnia lui
Alexandru Ioan Cuza/ Constituting the Heritage of the Art Gallery in Iasi
during the Reign of Alexandru Ioan Cuza................................................................ 317
Ciprian-Petru POPOVICI, Ultimii ani din viaţă ai regelui Ferdinand al
României/ King Ferdinand’s of Romania Last Years of Life.................... 345
Bogdan Petru NICULICĂ, Nicolai BODNARIUC, Documente inedite
referitoare la colecţia de antichităţi paleolitice a lui Ceslav
Ambrojevici/ Unpublished Documents Concerning Ceslav
Ambrojevici’s Collection of Paleolithic Antiques......................................... 355

Recenzii. Note de lectură (Book Reviews)
Cornelia-Magda LAZAROVICI, Gheorghe LAZAROVICI, Ruginoasa-Dealul
Drăghici. Monografie arheologică, Suceava, 2012 (Loredana SOLCAN) ..........
369
Ion MAREŞ, Metalurgia aramei în civilizaţiile Precucuteni şi Cucuteni, Suceava, 2012
(Radu-Gabriel FURNICĂ) ....................................................................................... 373
Tudor SOROCEANU, Die Kupfer- und Bronzedepots der frühen und mittleren
Bronzezeit in Rumänien. Depozitele de obiecte din cupru şi bronz din România.
Epoca timpurie şi mijlocie a bronzului, Cluj-Napoca/Bistriţa 2012 (Diana-
Măriuca VORNICU) ........................................................................................ 375
Carol KACSÓ, Repertoriul arheologic al judeţului Maramureş, Baia Mare, 2011
(Bogdan Petru NICULICĂ) ..................................................................................... 378
Lăcrămioara STRATULAT, Ioan IAŢCU, Arta pelerinajului. Obiecte creştine în
spaţiul est şi sud-est carpatic (secolele IV- XVI). Catalog de expoziţie, Iaşi, 2011
(Tamilia-Elena MARIN) ........................................................................................... 383
Igor CERETEU, Cartea românească veche și modernă în fonduri din Chișinău.
Catalog, Iași, 2011 (Vitalie PLEȘCA) ...................................................................... 384
Cercetări Istorice (serie nouă), XXXII, IAŞI, 2013, p. 355-368

DOCUMENTE INEDITE REFERITOARE LA
COLECŢIA DE ANTICHITĂŢI PALEOLITICE A LUI CESLAV AMBROJEVICI
Bogdan Petru NICULICĂ1
Nicolai BODNARIUC2

Prestigioasa instituţie a Arhivelor Regiunii Cernăuţi (Ucraina),
adăposteşte un patrimoniu remarcabil din punct de vedere al fondurilor
existente. În cele ce urmează prezentăm conţinutul unui dosar interesant,
care se referă la activitatea reputatului arheolog preistorician Ceslav Enric
Ambrojevici (1900-1954), fost conferenţiar la Universitatea din Cernăuţi.
Dosarul respectiv conţine cinci file care privesc achiziţionarea, de
către Facultatea de Ştiinţe din Cernăuţi, a colecţiei de antichităţi paleolitice
deţinută de C. Ambrojevici3. Această colecţie a fost adunată de-a lungul
anilor în timpul cercetărilor arheologice, finanţate din banii personali. Se
remarcă faptul că profesorul universitar Theofil Sauciuc-Săveanu (1884-
1971), de la aceeaşi universitate cernăuţeană, a redactat o elegantă
recomandare, adresată Rezidentului Regal de atunci al Ţinutului Sucevei,
cunoscutul profesor universitar şi om politic G. Alexianu (1897-1946)4,
pentru a sprijini actul de achiziţie.
Înainte de a trece la prezentarea dosarului/filelor, trebuie să punctăm
locul ocupat, în cadrul arheologiei româneşti, de cele două personaje
implicate în achiziţia acestei colecţii de piese paleolitice, care se află, în bună
1 Muzeul Bucovinei, Suceava.
2 Muzeul de Arheologie și Etnografie „Maximilian Hacman”, Oprișeni, Raionul
Hliboca, Regiunea Cernăuț ... Читати далі »

Переглядів: 316 | Додав: director | Дата: 18.01.2016 | Коментарі (0)

Переглядів: 171 | Додав: director | Дата: 15.01.2016 | Коментарі (0)

 Екскурсія до краєзнавчого музею

   4.01.2016 року учні п`ятих класів разом з вчителем історії Боднарюком М.І., здійснили екскурсію до краєзнавчого музею міста Чернівці для ознайомлення з історичною спадченною рідного краю.

 

 

Переглядів: 188 | Додав: informatic | Дата: 11.01.2016 | Коментарі (0)

В номінації краєзнавство у 2015 році премією ім. О. Кобилянської був нагородженний вчитель історії Опришенської ЗОШ, Боднарюк М.І.

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 187 | Додав: director | Дата: 26.12.2015 | Коментарі (1)

   

 Вчителі- предметники були присутні на відкритому уроці, який провів директор школи, вчитель історії Боднарюк М.І. з теми: "Давній схід у історії людства." Урок був проведений у 6-Б класі.

DSCN0192DSCN0236 

 DSCN0206 DSCN0184

       Було узагальнено та систематизовано матеріал з історії перших східних людських цивілізацій (Єгипет, Міжріччя, Індія, Китай). Використовуючи різні інтерактивні форми і методи роботи з учнями, вчитель досяг поставлених цілей уроку, учні уявно подорожували цими країнами і відчули колорит тогочасних територій. 

        За круглим столом обговарювались форми і методи роботи з учнями на уроках, роль наочного матеріалу, майстерність вчителя, науковий та дослідницький аспект уроку.

DSCN0253

 

Переглядів: 162 | Додав: informatic | Дата: 23.12.2015 | Коментарі (0)

« 1 2 3 4 5 »

Copyright MyCorp © 2020